Нобелівський лауреат Філіп Шоуолтер Хенч. ПОЧАТОК ЕРИ ГЛЮКОКОРТИКОЇДІВ

Філіп Шоуолтер Хенч (1896–1965)

Глюкокортикоїди (ГК) — єдині лікарські засоби, що володіють поєднанням яскравих і швидких протизапальних та імунодепресивних властивостей і таким чином здійснюють різнобічний вплив на імунопатологічний процес при ревматичних захворюваннях і деяких інших станах [3, 5]. Термін «глюкокортикоїд» пов’язаний з їх здатністю стимулювати відкладення глікогену в печінці й підвищувати вміст глюкози у крові. У вересні 2008 р. виповнилося 60 років з дня першого застосування кортизону в клінічній практиці. Незважаючи на більше ніж півстолітній період після впровадження ГК у терапевтичну практику, вони досі займають одне з перших місць у протизапальній терапії. ГК є екстраординарними гормонами, а механізм їх дії — багатогранним і остаточно нез’ясованим. Вони здійснюють протизапальний, десенсибілізуючий, імуносупресивний, протишоковий ефекти. Застосування ГК в ургентній медицині дозволили вижити багатьом пацієнтам. ГК випускаються у формі таблеток, капсул, ін’єкцій та інгаляцій, мазей, кремів. ГК активно впливають на всі види обміну: білковий, жировий, вуглеводний, водно-сольовий, мінеральний. Таким чином, ГК мають цінність в арсеналі лікаря-клініциста [3]. Широке застосування ГК у клініці внутрішніх захворювань бере витоки з 1927 р., коли три pre written essays for sale групи дослідників — Hartman та співавтори, Rogoff та Stewart продовжили життя адреналектомованим тваринам шляхом введення жиророзчинної фракції тканин надниркових залоз. З 1930 р. екстракт надниркових залоз застосовується в лікуванні хвороби Аддісона. У подальшому група вчених у складі професора Е.К. Кендалла, професора Т. Райхтейна, доктора В. Вінтерштейнера виділили кортизон з екстракту бичачих надниркових залоз [4]. Проте історія застосування ГК у клінічній медицині нерозривно зв’язана з розвитком ревматології, а саме із клінічними спостереженням лікаря-ревматолога Філіпа Шоуолтера Хенча (клініка Мейо, США). Американський лікар Філіп Шоуолтер Хенч (Hench) народився у Пітсбурзі (штат Пенсильванія) 28 лютого 1896 р. у родині Клари Джон (Шоуолтер) Хенч і Джекоба Бікслера Хенча, філолога і викладача. Після одержання початкової освіти в Академії Шейдисайд і Університетській школі в Пітсбурзі Хенч 1912 р. вступив до Ла-файєт-коледжу в Істоні. Через 4 роки він отримав ступінь бакалавра мистецтв, після чого був зарахований до Медичної школи Пітсбурзького університету. Одержавши у 1920 р. медичний ступінь, Хенч працював упродовж року лікарем-інтерном у госпіталі Св. Френсиса у Пітсбурзі. У 1921 р. Ф. Хенч був прийнятий аспірантом до медичної школи Міннесотського університету в Рочестері. Тут він у 1923 р. став асистентом, з 1925 р. — членом наукової асоціації, а з 1926 р. — головним лікарем у відділенні ревматичних захворювань. Упродовж 1928–1929 рр. Хенч досліджував ревматичну лихоманку спільно з Людвігом Ашоффом у Фрайбургському університеті та з Фрідріхом фон Мюллером в Університеті Людвіга Максиміліана у Мюнхені [2]. Після повернення до Рочестеру він розпочав вивчення діагностики і лікування ревматичних захворювань, зокрема ревматоїдного артриту. Вперше описаний у медичній літературі у середині ХІХ ст. ревматоїдний артрит був відомий як хронічне безперспективне захворювання, що характеризувалося системним ураженням сполучної тканини, переважно опорно-рухового апарату. Захворювання вважалося інвалідизуючим, пацієнти з тяжкою формою були прикуті до ліжка, і до моменту початку медичної практики Ф.Ш. Хенча жодних задовільних результатів лікування ревматоїдного артриту не було виявлено [2, 3]. У квітні 1929 р. 65-річний пацієнт із тяжким ревматоїдним артритом розповів Хенчу, що нещодавно під час перенесеної жовтяниці істотним чином зменшилася вираженість болю у суглобах, їх скутість, а обсяг рухів зріс. Упродовж наступних 5 років Хенч і його колега Чарлз Слокум (Charles Slocumb) спостерігали аналогічні випадки ремісії ревматоїдного артриту під час жовтяниці у 16 пацієнтів. Більше того, Хенч помітив, що ступінь вираженості симптомів покращання функції суглобів зіставний з інтенсивністю жовтяниці. На підставі цих спостережень він дійшов висновку, що невідома речовина (він назвав її «субстанція Х») у хворих із жовтяницею і ревматоїдним артритом викликає ремісію ревматоїдного артриту. У 1934 р. Хенч і Слокум опублікували результати своїх клінічних спостережень, відзначивши наявність кореляції між жовтяницею і послабленням патологічних симптомів ревматоїдного артриту [6]. У цій же роботі вчені вперше наголосили на існуванні невідомої «антиревматичної субстанції Х». Намагаючись досягти ремісії ревматоїдного артриту, Хенч провів випробування декількох методів терапевтичного лікування. Зі своїми колегами він порівнював ефективність перорального введення жовчі, переливання крові від хворих на жовтяницю, довенного введення білірубіну та інших методів, втім жоден з них не виявився дієвим. Водночас Хенч і його колеги відзначили, що в жінок із ревматоїдним артритом у період вагітності спостерігається зменшення інтенсивності суглобового синдрому essay buy з подальшним загостренням у післяпологовий період. Виникло припущення, що ремісія ревматоїдного артриту при жовтяниці й вагітності зумовлюється одним чинником — «антиревматичною субстанцією Х». Пізніше стало очевидним, що обидва стани мають сприятливий вплив на перебіг й інших захворювань і патологічних станів, зокрема на бронхіальну астму. У 1938 р. Хенч і Слокум повідомили про свої спостереження 20 вагітних з ревматоїдним артритом, зробивши висновок про те, що ремісія ревматоїдного артриту, яка виникає на фоні вагітності й жовтяниці, припускає наявність невідомої речовини Х, що є «не білірубіном, а безпосередньо жіночим статевим гормоном» [7]. Біохімік Едвард Келвін Кендалл (1886–1972), який проводив дослідження у клініці domyhomework site domyhomework site Мейо, займався ідентифікацією і виділенням гормонів. Так, у 1914 р. він ізолював гормон із тканини щитоподібної залози. А в 1930-х роках Кендалл перейшов до отримання та ідентифікації гормонів надниркових залоз. Ще у 30-ті роки ХХ ст. Хенч і Кендал почали розглядати можливість лікування хворих на ревматоїдний артрит кортикостероїдами, проте пройшло майже 10 років, ніж ці речовини стали доступними для клінічного застосування. У 1941 р., коли Кендалл займався організацією пріоритетної програми для масового виробництва кортикостероїдів з метою застосування їх для потреб армії у Другій світовій війні, Хенч після однієї з таких конференцій зробив нотатку у своєму записникові: «Випробувати речовину Є (кортизол) при ревматоїдному артриті». Цей запис став геніальним передбаченням і докорінним чином змінив подальшу долю пацієнтів із ревматоїдним артритом та й усієї ревматології, оскільки ознаменував початок ери ГК. У 1942 р. Ф.Ш. Хенч одержав звання підполковника медичної служби і став начальником відділу та директором армійського Центру вивчення ревматизму у військово-морському госпіталі. Після війни Хенч — цивільний консультант армійського Центру хірургії. Разом із Слокумом він опублікував огляд, присвячений зв’язку вагітності, жовтяниці та зменшенню вираженості симптомів ревматоїдного артриту [8]. У цій публікації вони також відзначили, що симптоматичне покращання іноді спостерігається після spy phone read all sms загального наркозу при хірургічних втручаннях. Вчені застосували загальний наркоз у хворих на ревматоїдний артрит і отримали деякий позитивний клінічний ефект. У серпні 1948 р. Філіп Хенч та його колеги Чарлз Слокум і Ховард Полей (Howard Polley) лікували хвору з тяжкою формою ревматоїдного артриту лактофеніном з метою розвитку в неї жовтяниці та зменшення вираженості симптомів артриту. Однак лікування виявилося неефективним. Тому було прийнято рішення про введення цій жінці кортизону (у вигляді суспензії кристалів у фізіологічному розчині). 21 вересня 1948 р. 29-літній жінці з ревматоїдним артритом була зроблена перша ін’єкція кортизону в достатньо високій дозі (100 мг) із разючим клінічним ефектом, що розпочало еру сучасної ГК-терапії. Згодом Хенч згадував, що впродовж наступних 3 днів стан пацієнтки суттєво поліпшився і продовжував покращуватися, доки доза кортизолу не знизилася до 25 мг. Це був перший доказ високої клінічної ефективності ГК при ревматоїдному артриті. У 1949 р. Хенч і Слокум ввели адренокортикотропний гормон гіпофізу хворому на ревматоїдний артрит і також відзначили високу ефективність [9, 10]. Невдовзі було виявлено, що після переривання прийому будь-якого з цих препаратів симптоми ревматоїдного артриту знову рецидивують, а застосування кортизолу і адренокортикотропного гормону гіпофіза зумовлює появу небажаних ефектів, таких як підвищення артеріального тиску, рівня глюкози у крові та розвиток особливої форми ожиріння з переважним відкладанням жиру на животі, обличчі та задній ділянці шиї. У 1950 р. за відкриття ГК-гормонів та створення на цій основі ГК-препаратів Філіп Шоуолтер Хенч, Тадеуш Рейхтейн і Едвард Келвін Кендалл були відзначені Нобелівською премією в галузі медицини і фізіології [2]. У промові на презентації Нобелівських лауреатів Горан Лілієстранд із Каролінського університету провістив «нову еру в лікуванні ревматоїдного артриту, що spy phone mobile відноситься до групи захворювань, які… вважаються найбільш складними та важко піддаються лікуванню». 11 грудня 1950 р. у величезній аудиторії перед ревматологами усього світу і королівською родиною Філіп Хенч як Нобелівський лауреат прочитав лекцію на тему: «The reversibility of certain rheumatic and non-rheumatic conditions by the use of cortisone or of the pituitary adrenocorticotropic hormone» [1]. У 1927 р. Філіп Хенч одружився з Мері Женев’євою Кахлер, у них народилося четверо дітей. Хенч вважався провідним фахівцем з лікування жовтої гарячки, а також жваво цікавився історією медицини, що засвідчують його наукові статті. Він захоплювався фотографуванням і тенісом, обожнював оперу і оповідання Артура Конан Дойля. Філіп Ш. Хенч помер 30 березня 1965 р. у штаті Енн-Вей (Ямайка) під час відпочинку на Карибському морі. Нагороди Хенча включали премію Альберта Ласкера Американського національного товариства здоров’я (1949), премію Пассано з медицини (1951). Він був Почесним членом Американської медичної асоціації та Американського коледжу лікарів, одним із засновників Американського товариства ревматологів (ACR) та Почесним членом Королівського медичного товариства у Лондоні. Йому присвоєно почесні ступені Ла-файєт-коледжу, Університету Вестерн-Резерв (нині — Кейз-Вестерн-Резерв) і Університету Пітсбурга. Утім найголовніша заслуга Філіпа Хенча — це перше застосування ГК у клінічній практиці, а найвагоміше звання — це вдячність і пам’ять ревматологів усього світу за новий напрям у лікуванні ревматичних недуг.

Література

1. http://nobelprize.org/nobel_prizes/medicine/laureates/1950/hench-lecture.pdf. Philip S.Hench. The reversibility of certain rheumatic and non-rheumatic conditions by the use of cortisone or of the pituitary adrenocorticotropic hormone. — Nobel Lecture, December 11, 1950.

2. Лауреаты Нобелевской премии (1992) Энциклопедия (Пер. с англ.) Прогресс, Москва.

3. Насонов Л.Е. (1999) Глюкокортикоиды: 50 лет применения в ревматологии. Тер. архив., 5: 5–9.

4. Поворознюк В.В., Нейко Є.М., Головач І.Ю. (2000) Глюкокортикоїд-індукований остеопороз, Б ТМК, Київ, 206 с.

5. Насонова В.А., Насонов Е.Л. (2003) Рациональная фармакотерапия ревматических заболеваний: Руководство для практикующих врачей. Литтера, Москва, 507 с.

6. Hench Ph.S. (1934) The analgesic effect of hepatitis and jaundice in chronic arthritis, fibrositis, and sciatic pain. Ann. Intern. Med., 7: 1278–1294. 7. Hench Ph.S. (1938) The ameliorating effect of pregnancy on chronic atrophic (infectious, rheumatoid) arthritis, fibrositis, and intermittent hydrarthrosis. Proc. Staff Meetings Mayo Clinic., 13: 161–167.

8. Hench Ph.S. (1949) The advantages of hepatiс injury and jaundice in certain conditions, notably the rheumatic diseases. Med. Clin. N. Am., 24: 1209–1237.

9. Hench Ph.S., Kendall E.C., Slocumb C.H. et al. (1949) The effect of hormone of the adrenal cortex, cortisone (17-hydroxy-II-dehydrocorticosterone: compound E) and of pituitary adrenocorticotropic hormone on rheumatoid arthritis and acute rheumatic fever. http://spyoncell-phone.com/ Trans. Assoc. Am. Physicias., 62: 64–80.

10. Hench Ph.S., Kendall E.C., Slocumb C.H. et al. (1950) Effects of cortisone acetate and pituitary ACTH on rheumatoid arthritis, rheumatic fever, and certain other conditions. Arch. Intern. Med., 85: 545–666.

Адреса для листування: Головач Ірина Юріївна03680, Київ, вул. Заболотного, 2 Клінічна лікарня «Феофанія» ДУС, ІІІ корпус, відділення ревматології, нефрології і внутрішньої патології E-mail: golovachirina@yandex.ru

No Comments » Додати свій

Leave a comment

Name (required)

Mail (will not be published) (required)

Website

Введите цифры, изображенные на картинке *