ЗВ’ЯЗОК ОСНОВНИХ ФАКТОРІВ РИЗИКУ АТЕРОСКЛЕРОЗУ З ІМУННИМ ЗАПАЛЕННЯМ, КЛІТИННИМ ТА ГУМОРАЛЬНИМ ІМУНІТЕТОМ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ІХС ЗІ СТАБІЛЬНОЮ СТЕНОКАРДІЄЮ

УДК: 616.12-009.72+616.13-004.6-002+612.017

DOI: 10.32471/rheumatology.2707-6970.82.16090

ВСТУП

Оскільки точна причина і патогенез атеросклерозу до кінця не вивчені, клінічна оцінка серцево-судинного ризику традиційно ґрунтується на факторах ризику (ФР). Такий підхід не відповідає дійс­ності, оскільки більшість серцево-судинних подій відбуваються у хворих усього з одним або декількома традиційними ФР, в той час як у окремих осіб з високим ризиком ніколи не розвиваються клінічні події [16]. Вважається, що запальні шляхи спричиняють атерогенез і, можливо, пов’язують звичайні ФР з атеросклерозом та його ускладненнями [14]. Вираженість субклінічного атеросклерозу незначно збільшується у пацієнтів із підвищеними С-реактивним білком (СРБ) і гомоцистеїну, але ця асоціація не є незалежною від традиційних серцево-судинних ФР [15]. Ожиріння, резистентність до інсуліну і цукровий діабет 2-го типу пов’язані з прозапальними чинниками транскрипції ядерного фактора (NF)-κB, що свідчить про потенційний зв’язок між хронічним запаленням низької інтенсивності та метаболічним порушенням регуляції [19]. Індекс маси тіла, вік і стать вважаються важливими прогностичними факторами підвищення в сироватці крові циркулюючих запальних біомаркерів, особливо ICAM-1 і CРБ [8]. У пацієнтів із ішемічною хворобою серця (ІХС) висока частота фізичної активності була незалежно пов’язана з нижчими рівнями СРБ, інтерлейкіну (ІЛ)-6 і глюкози [13]. У фізично неактивних учасників дослідження зі збільшеною окружністю талії характерні підвищені рівні запальних маркерів. Тим не менше, кілька маркерів запалення були пов’язані з підвищеним ризиком ІХС незалежно від окружності талії та рівня фізичної активності [20]. Порівняно з особами, які ніколи не палили, зв’язок між курінням і запаленням був сильнішим у курців. Триваліший час з моменту відмови від тютюнопаління у колишніх курців був незалежно пов’язаний із нижчим запаленням [17]. Встановлено, що дотримання дієти пов’язано з нижчим рівнем системного запалення, що може свідчити про захисну роль високоякісного харчування [9]. Дієта з високим вмістом жирів значно підвищує рівень ліпідів і маркерів запалення у крові (фактора некрозу пухлини (ФНП)-α, ІЛ-6, моноцитарного хемотактичного протеїну (MCP-1) і підвищує інфільтрацію макрофагів у судинну стінку [10]. Серцево-судинні ФР мають різні асоціації з запальними біомаркерами. Проте значна кількість маркерів запалення не пояснюється традиційними ФР [12].

Мета дослідження — виявити можливий зв’язок основних ФР атеросклерозу зі станом клітинних та гуморальних показників набутого і вродженого імунітету для розуміння механізмів впливу ФР на розвиток атеросклерозу.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Пацієнтів з ІХС зі стабільною стенокардією, які увійшли в дослідження, розподілили на дві групи: до 1-ї групи (n=135) увійшли пацієнти з наявністю 1–2 ФР, до 2-ї групи (n=92) — пацієнти з наявністю ≥3 ФР. У 2-й та 1-й групах ФР становили: гіпертонічна хвороба — 82 проти 57% (р=0,001), цукровий діабет — 19 проти 2% (р=0,028), надмірна маса тіла — 65 проти 27% (р=0,0001), тютюнопаління — 48 проти 27% (р=0,011), гіперхолестеринемія — 78 проти 27% (р=0,0001), гіпертригліцеридемія — 70 проти 15% (р=0,0001), гіподинамія — 67 проти 12% (р=0,024). Пацієнти 2-ї та 1-ї груп не відрізнялися між собою щодо наявності супутньої патології — 25 проти 20% (р=0,52), застосування блокаторів β-адренорецепторів — 70 проти 61% (р=0,34), антагоністів кальцію — 16 проти 9% (р=0,45), застосування інгібі́торів ангіотензинперетворювального ферменту — 43 проти 36% (р=0,41), статинів — 27 проти 33 (р=0,54), антитромбоцитарних препаратів — 53 проти 61% (р=0,35).

Матеріал імунологічного дослідження — периферична венозна кров, яку брали натще.

Для кількісного визначення високочутливого білка гострої фази (СРБ), MCP-1, розчинних клітинних молекул адгезії (sICAM, sVCAM), цитокінів — ФНП-α, ІЛ-2, -4, -6, -8, -10; інтерферону (ІФН)-γ в сироватці крові та супернатантах мононуклеарних клітин користувалися твердофазним імуноферментним методом.

Поглинальну активність нейтрофілів та моноцитів оцінювали за реакцією фагоцитозу з частинками полістиролового латексу за методом Т.І. Івчик [6]. Для оцінки функціонально-метаболічної активності нейтрофілів і моноцитів використовували НСТ-тест (НСТ спонтанний) [6]. Для кількісного визначення антитіл до тканин артеріальної стінки та міокарда (Ат до аорти пошкодженої, Ат до міокарда пошкодженого) використовували реакцію поглинання комплементу за методикою Н.І. Кондрашової [2]. Для кількісного визначення розчинного CD40 ligand (sCD40L) і антитіл до окиснених ліпопротеїнів низької щільності (Ат оЛПНЩ) у сироватці крові використовували відповідно тест-системи для імуноферментного аналізу «Bender MedSys» (Австрія) і «Biomedica Gruppe» (Австрія). Рівень у сироватці крові IgG, IgM, IgA визначали за методом радіальної імунодифузії за Г. Манчині, 1963). У сироватці крові визначали рівень імуноглобуліну Е (IgE) імуноферментним методом з використанням наборів «ХЕМА» (Росія). Визначення кількісного вмісту циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) та холестерин­вмісних імунних комплексів (ХІК) проводили за методом М. Digeon та співавторів [11]. Проліферативну неспецифічну активність лімфоцитів щодо міогенфітогемаглютеніну та специфічну сенсибілізацію лімфоцитів до антигенів судинної стінки оцінювали в реакції бласттрансформації (РБТЛ)[5]. Імунофенотипування клітин крові включало визначення кількості клітин, які створюють основні популяції та субпопуляції лімфоцитів методом лазерної проточної цитофлюориметрії у прямому імунофлюо­ресцентному тесті [1, 3, 4]. Досліджували експресію антигенів:

• СDЗ+ (загальна кількість Т-лімфоцитів);
• СD4+ (Т-лімфоцити хелпери);
• СD8+ (Т-лімфоцити супресори/цитотоксичні клітини);
• CD16+ (природні кілери, NK-клітини);
• CD19+ (В-лімфоцити);
• CD95+ (білки групи рецепторів фактора росту);
• CD40+ (рецептор костимуляції В-лімфоцитів);
• CD154+ (ліганд CD40 на Т-лімфоцитах).

Ендотелін-1 визначали в сироватці крові методом імуноферментного аналізу за допомогою тест-системи фірми «Diagnostic Automation» (Канада).

Вміст холестерину у складі імунних комплексів визначали спектрофотометричним методом з використанням набору реактивів для визначення холестеролу («BioSystems», Іспанія) [7]. Вміст холе­стерину, тригліцеридів та холестерину ліпопротеїнів високої щільності визначали з використанням біохімічного аналізатора «Експрес-550» («Сіbа-Соrning», Велика Британія) за допомогою відповідних тест-наборів.

Спектрофотометричним методом на апараті СФ-46 визначали в сироватці крові та атерогенних ліпопротеїнах рівні проміжних та кінцевих продуктів пе­рекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) — дієнових кон’югатів (ДК) і малонового діальдегіду (МДА). Активність ферментів антиоксидантного захисту — каталази і супероксиддисмутази (СОД) оці­нювали з використанням спектрофотометричного та флюо­рометричного мето­дів відповідно.

Активність системи оксиду азоту визначали спектрофотометричним методом на біохімічному аналізаторі «Ехрress рlus» за концентрацією в сироватці крові його стабільного метаболіту цитруліну (NOS-залежний синтез) за методикою F.D. Snell, C.T. Snell [21] та нітратів/нітритів із використанням набору «Total NО» (R&D System) [18].

Фактор Віллебранда (фВ) визначали за методом ферментпов’язаного флуоресцентного дослідження (метод ELFA) на аналізаторі «VIDAS» (Франція).

Центральні тенденції та розкиданість кількісних ознак представлені медіаною (Ме) та інтерквартильним інтервалом (значення 25-го та 75-го процентиля). Відмінність між групами вважали статистично значущою при рівні значущості р<0,05. Для порівняння двох незалежних груп за кількісною ознакою використовували U-критерій Манна — Уїтні для перевірки гіпотези про рівність середніх рангів. При оцінці якісних ознак у групах порівняння зіставляли відносні частоти (відсотки, пропорції, долі). Для аналізу зв’язку двох кількісних та якісних ознак використовували метод рангової кореляції Спірмена із зазначенням коефіцієнта кореляції R та точного значення р. Для оцінки впливу найкращої комбінації декількох незалежних факторів і ступеня зв’язку кожної незалежної змінної використовували багатофакторний регресійний аналіз — логістичну регресію та множинну покрокову лінійну регресію (у разі слабкого відхилення показників від нормального розподілу).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Клінічна характеристика пацієнтів за хронічною ІХС з ≥3 ФР порівняно з пацієнтами із 1–2 ФР свідчила, що вік пацієнтів становив відповідно 54 (48–62) проти 58 (50–63) років (р=0,046), давність клінічних проявів ІХС — 3 (1–6) проти 4 (1–8) років (р=0,16), початок клінічних проявів ІХС до 45 років виявлено у 35 проти 30% хворих (р=0,56), вік пацієнтів при перших клінічних проявах ІХС — 49 (43–55) проти 52 (44–59) років (р=0,06), III–IV функціо­нальний клас — у 54 проти 61% хворих (р=0,53), толерантність до фізичного навантаження — 75 (63–125) проти 75 (63–88) Вт (р=0,48), подвійний добуток на порозі навантаження — 202 (145–243) проти 178 (158–219) ум. од. (р=0,51), клінічні прояви динамічного коронарного стенозу — у 14 проти 26% хворих (р=0,15), наявність післяінфарктного кардіо­склерозу — у 51 проти 50% хворих (р=0,91), наявність хронічної серцевої недостатності (ХСН) ІІа стадії та вище — у 7 проти 5% (р=0,71), наявність спадковості на ІХС — у 35 проти 28% хворих (р=0,56), сумарне ураження коронарних артерій серця (за Ю.С. Петросян, Д.Г. Іоселіані) — 92 (55–144) проти 88 (44–124) балів (р=0,32), індекс СУАС/вік — 1,90 (1,16–2,68) проти 1,37 (0,80–2,57) ум. од. (р=0,08) (R=0,13; р=0,10), кількісне ураження коронарного русла за G.G. Gensini — 48 (20–86) проти 44 (20–82) балів (р=0,89), індекс Gensini/вік — 0,86 (0,46–1,65) проти 0,81 (0,32–1,48) ум. од. (р=0,59), наявність багатосудинного коронарного ураження — у 77 проти 72% хворих (р=1,00). Таким чином, наявність ≥3 ФР атеросклерозу у пацієнтів із хронічною ІХС порівняно з наявністю 1–2 ФР пов’язана з тенденцією до більшої вираженості коронарного атеросклерозу, не пов’язаної з клінічними проявами ІХС та її ускладненнями (ІМ та ХСН).

Порівняння показників Т-клітинного імунітету у пацієнтів із хронічною ІХС з 1–2 ФР та ≥3 ФР представлено в табл. 1.

Таблиця 1. Клітинна ланка специфічного імунітету у пацієнтів зі стабільною ІХС з 1–2 ФР (1-ша група) та ≥3 ФР (2-га група) — частка відхилення від контролю

У таблицях: Т-Лц — Т-лімфоцити; МН — мононуклеарні клітини; Нф — нейтрофіли; Мц — моноцити. У табл. 1–6: *різниця, достовірна між групами (p<0,05); v — різниця, достовірна з контролем (р<0,05).*Різниця, достовірна між групами (p<0,05); v — різниця, достовірна з контролем (р<0,05).

Так, у 2-й та 1-й групах рівень загальної кількості Т-лімфоцитів (CD3) відповідно становив 68 (63–73) проти 68 (62–73)% (р=0,51), Т-хелперів (CD4) — 41 (34–45) проти 39 (33–45)% (р=0,60), Т-супресорів (CD8) — 26 (23–30) проти 27 (22–30)% (р=0,83), нормальних кілерів (CD16) — 11,3 (9,3–14,5) проти 11,8 (9,2–15,8)% (р=0,25). Імунорегуляторний індекс Тх/Тс становив відповідно 1,5 (1,2–1,9) проти 1,4 (1,1–1,9) ум. од. (р=0,69), активність баластної трансформації лімфоцитів із неспецифічним антигеном ФГА — 40 (37–48) проти 45 (3–51)% (р=0,027), а в реакції зі специфічним антигеном судинної стінки — 6,5 (3,0–9,0) проти 5,0 (3,0–8,0)% (р=0,25). Рівень факторів стимуляції Т-клітинного імунітету у 2-й та 1-й групі був відповідно таким: ІФН-γ в мононуклеарних клітинах — 8,1 (2,9–15,0) проти 7,0 (2,9–15,0) пг/мл (р=0,36), в сироватці крові — 11,0 (10,5–12,3) проти 10,5 (9,6–12,3) пг/мл (0,28); ІЛ-2 в мононуклеарних клітинах — 16,1 (14,3–20,4) проти 16,7 (12,6–20,4) пг/мл (р=0,88), ІЛ-2 у сироватці крові — 12,2 (3,3–18,8) проти 6,0 (1,7–16,67) пг/мл (р=0,42). Рівень розчинних костимулюючих молекул sCD40L становив відповідно 4,5 (2,7–7,0) проти 2,5 (1,9–4,5) нг/мл (р=0,016), рівень CD40L на Т-лімфоцити — 8,2 (6,6–9,8) проти 8,5 (6,6–11,3)% (р=0,40). Кількість лімфоцитів із негативною активацією не відрізнялася за групами — 11,2 (7,9–15,8) проти 10,4 (7,4–18,2)% (р=0,96).

Згідно з регресійним аналізом, ФР спричиняють комплексний сумарний вплив на такі складові клітинного імунітету, як CD4 (R=0,36; F=7,4; p=0,01), sCD40L (R=0,42; F=2,4; p=0,028). Відповідно до регресійної моделі, найбільший прямий внесок у зміни клітинного імунітету робить гіпертригліцеридемія (В=0,30; р=0,003), гіпертонічна хвороба (В=0,24; р=0,01) та спадкова схильність до ІХС (В=–0,24; р=0,044).

За кількісним аналізом наявність ≥3 ФР атеросклерозу порівняно з наявністю 1–2 ФР не сприяє більшій активації Т-клітинної ланки набутого імунітету у пацієнтів із хронічною ІХС.

У дослідженні гуморальної ланки імунної відповіді у групі пацієнтів із ІХС із ≥3 ФР порівняно з 1–2 ФР встановлено, що рівень у крові ХІК зіставив відповідно 21 (17–24) проти 20 (13–24) мг/мл (р=0,44), високий рівень загальних ЦІК — у 35 проти 23% пацієнтів (р=0,058), загальний рівень IgG — 10,8 (10,0–12,0) проти 11,2 (9,2–12,0) г/л (р=0,58), IgA — 2,3 (2,0–3,5) проти 2,8 (1,5–4,7) г/л (р=0,94), IgM — 1,1 (0,8–1,7) проти 1,2 (0,8–1,7) г/л (р=0,44), IgE — 52 (25–172) проти 78 (37–163) МЕ/мл (р=0,53), рівень специфічних антитіл (Ат) до міокарда пошкодженого — 10 (10–20) проти 10 (10–20) ум. од. (р=0,59), до аорти пошкодженої — 10 (0–10) проти 10 (0–20) ум. од. (р=0,66), антитіл до окиснених ЛПНЩ — 226 (130–447) проти 366 (175–670) mU/мл (р=0,07). У 2-й та 1-й групах кількість у крові В-клітин становила відповідно 9,7 (7,5–12,7) проти 10,0 (7,3–12,5)% (р=0,83), кількість активованих В-клітин за показником CD40 була 8,2 (6,6–9,8) проти 8,5 (6,6–11,3)% (р=0,40), рівень адгезивних молекул до В-клітин (CD11а) — 44 (29–63) проти 48 (36–60)% (р=0,50). Рівень у сироватці крові факторів, що стимулюють гуморальну імунну відповідь, у групі ІХС зі стабільною стенокардією із ≥3 ФР порівняно з 1–2 ФР був для ІЛ-4 — 9,1 (6,0–18,0) проти 15,5 (3,8–39,5) пг/мл (р=0,71), для ІЛ-10 — 0,8 (0,5–9,0) проти 7,9 (0,6–10,0) пг/мл (р=0,22), для ІЛ-10 в мононуклеарних клітинах — 235 (36–715) проти 151 (18–716) пг/мл (р=0,40). Відсоток відхилення показників гуморальної ланки специфічної імунної відповіді двох груп від контролю — у табл. 2.

Таблиця 2. Гуморальна ланка специфічного імунітету у пацієнтів із хронічною ІХС з 1–2 ФР (1-ша група) та ≥3 ФР (2-га група) — відсоток відхилення від контролю

Комплексний прямий сумарний вплив традиційні ФР зумовлюють на рівні антитіл до компонентів стінки артерій (R=0,43; F=4,1; p=0,005), ЦІК (R=0,43; F=2,9; p=0,008), ХІК (R=0,41; F=3,5; p=0,02), IgG (R=0,47; F=3,5; p=0,01). Найбільший вплив на зміну гуморального імунітету справляє наявність гіпертонічної хвороби. Наявність ФР не здійснює комплекс­ного сумарного впливу на рівень антитіл до окиснених ліпопротеїнів (R=0,18; F=0,4; p=0,90).

Таким чином, наявність традиційних ФР спричиняє несприятливий комплексний (сумарний) вплив на такі складові гуморального імунітету, як антитіла до компонентів стінки артерій, ЦІК, ХІК, IgG. Найбільший внесок робить гіпертонічна хвороба. Наявність ≥3 ФР атеросклерозу порівняно з наявністю 1–2 ФР не сприяє більшій активації гуморальної ланки набутого імунітету у пацієнтів із хронічною ІХС.

Вивчення показників системи фагоцитів не виявило різниці між пацієнтами з ІХС з 1–2 ФР та пацієнтами з ≥3 ФР (табл. 3).

Таблиця 3. Функціональна активність фагоцитів у пацієнтів із хронічною ІХС з 1–2 ФР (1-ша група) та ≥3 ФР (2-га група) — відсоток відхилення від контролю

Між пацієнтами з ІХС з ≥3 ФР порівняно з пацієнтами із 1–2 ФР кисеньзалежний метаболізм нейтрофілів за спонтанним НСТ-тестом був відповідно 49 (41–67) проти 57 (46–65)% (р=0,30), функціональний резерв нейтрофілів — 14 (3–30) проти 15 (5–23)% (р=0,94), метаболізм моноцитів за спонтанним НСТ-тестом — 11 (9–16) проти 13 (10–16)% (р=0,34), функціональний резерв моноцитів — 29 (10–53) проти 25 (7–50)% (р=0,40), частка фагоцитозу для моноцитів — 35 (29–39) проти 34 (30–39)% (р=0,56), частка фагоцитозу для нейтрофілів — 49 (42–57) проти 49 (44–58)% (р=0,81), кількість нейтрофілів із негативною активацією — 47 (39–54) проти 46 (33–53)% (р=0,65).

Згідно з регресійною моделлю, на моноцити здійснюють суттєво значимий одночасний вплив такі ФР, як цукровий діабет, надмірна маса тіла, тютюнопаління та гіперхолестеринемія (R=0,43; F=3,4; p=0,008) з переважаючим внеском цукрового діабету (В=0,33; р=0,003) та надмірної маси тіла (В=–0,24; р=0,036). ФР не здійснювали сумарного впливу на кисеньзалежний метаболізм моноцитів та нейтрофілів (р>0,05).

Таким чином, поєднання цукрового діабету та недостатньої маси тіла підвищує функціональну активність моноцитів. Наявність ≥3 ФР атеросклерозу порівняно з наявністю 1–2 ФР не сприяє більшій активації системи фагоцитів у пацієнтів із ІХС.

Визначення показників імунного запалення свідчить про відмінність їх рівнів у крові у осіб із ІХС з 1–2 ФР та пацієнтами з ≥3 ФР (табл. 4).

Таблиця 4. Цитокіновий профіль у пацієнтів із хронічною ІХС з 1–2 ФР (1-ша група) та ≥3 ФР (2-га група) — відсоток відхилення від контролю

Так, між пацієнтами з ІХС з ≥3 ФР порівняно з пацієнтами із 1–2 ФР рівень СРБ відповідно становив 5,0 (3,9–8,9) проти 3,2 (1,2–4,6) мг/л (р=0,004) (R=0,13; р=0,11), ФНП-α в мононуклеарних клітинах — 246 (97–490) проти 192 (78–520) пг/мл (р=0,50), ІЛ-6 в мононуклеарних клітинах — 2658 (2013–4432) проти 2058 (1320–3500) пг/мл (р=0,022) (R=0,17; р=0,035), ІЛ-6 в сироватці крові — 7,8 (4,6–19,3) проти 6,7 (4,7–18,6) пг/мл (р=0,90), ІЛ-8 в мононуклеарних клітинах — 2010 (1314–3320) проти 1411 (920–2646) пг/мл (р=0,009) (R=0,21; р=0,010), ІЛ-8 у сироватці крові — 12 (11–14) проти 12 (9–13) пг/мл (р=0,47), рівень МСР-1 — 307 (152–518) проти 430 (200–545) пг/мл (р=0,27).

Традиційні ФР зумовлюють прямий комплекс­ний (сумарний) вплив на прозапальні цитокіни, зокрема на ІЛ-6 (R=0,35; F=4,3; p=0,007), ІЛ-10 (R=0,49; F=3,8; p=0,001), ІЛ-8 (R=0,48; F=3,3; p=0,004), sICAM (R=0,73; F=7,8; p=0,0003) та СРБ (R=0,52; F=3,5; p=0,003). Згідно з регресійною моделлю, найбільший вплив на протизапальні цитокіни спричиняють гіпертонічна хвороба (В=0,41; р=0,001) та надмірна маса тіла (В=0,38; р=0,009).

Таким чином, традиційні ФР спричиняють прямий потенціюючий сумарний вплив на утворення прозапальних цитокінів (ІЛ-6, -8,-10, sICAM) та СРБ у пацієнтів із ІХС з найбільшим внеском гіпертонічної хвороби та надмірної маси тіла. У осіб із хронічною ІХС наявність ≥3 ФР атеросклерозу порівняно з наявністю 1–2 ФР супроводжується слабкою, але достовірно вищою активністю імунного запалення (за даними СРБ, ІЛ-6 та -8).

Виявлено деякі відмінності між групами в рівні перекисної модифікації атерогенних ліпопротеїнів та білків (табл. 5): у групі з ≥3 ФР порівняно з пацієнтами із 1–2 ФР ступінь перекисної модифікації ліпопротеїнів був 5,7 (2,9–7,3) проти 5,4 (3,3–8,7) ум. од. (р=0,40), вільнорадикальне окиснення білків — 4,5 (3,0–6,1) проти 4,5 (2,9–6,2) ум. од. (р=0,95), перекисне окиснення апоВ-­білків — 0,83 (0,60–1,25) проти 0,72 (0,53–1,00) ум. од. (р=0,014) (R=0,16; р=0,020).

Таблиця 5. Стан перекісного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту у хворих на хронічну ІХС з 1–2 ФР (1 група) та трьома і більше ФР (2 група) (відсоток відхилення від контролю)

Значення показників ПОЛ та антиоксидантного захисту у пацієнтів з ≥3 ФР порівняно з пацієнтами із 1–2 ФР були такими: МДА — 9,4 (6,2–11,7) проти 9,4 (7,8–12,5) мкмоль/мл (р=0,23), ДК — 3,0 (2,1–4,5) проти 2,5 (1,6–3,8) ум. од. (р=0,042) (R=0,15; р=0,054), каталаза — 7,4 (6,0–9,4) проти 7,4 (6,0–9,9) мкат/мл (р=0,73), СОД — 2500 (1500–3333) проти 2115 (1389–3500) U/l (р=0,71), кількість аутоантитіл до окиснених ЛПНЩ — 226 (130–447) проти 366 (175–670) mU/ml (р=0,07), кількість аутоантитіл до окиснених ЛПНЩ у складі ЦІК — 40 (22–84) проти 66 (19–164) mU/ml (р=0,40). Таким чином, у пацієнтів із хронічною ІХС наявність ≥3 ФР атеросклерозу порівняно з наявністю 1–2 ФР супроводжується слабкою, але достовірно вищою активністю ПОЛ та апоВ-білків.

Проведено зіставлення даних для оцінки зв’язку функціонального стану ендотелію з ФР атеросклерозу. Функціональний стан ендотелію у пацієнтів із ІХС з 1–2 ФР та пацієнтами з ≥3 ФР представлено в табл. 6.

Таблиця 6. Функція ендотелію у пацієнтів із хронічною ІХС з 1–2 ФР (1-ша група) та ≥3 ФР (2-га група) — відсоток відхилення від контролю

Порівняльний аналіз показників функціонального стану ендотелію між пацієнтами з ІХС з  ≥3 ФР порівняно з пацієнтами із 1–2 ФР виявив такі значення показників: стабільний метаболіт оксиду азоту крові NO₂ — 1,01 (0,77–1,62) проти 0,98 (0,67–1,48) мг/мл (р=0,17), цитрулін — 80 (61–97) проти 70 (57–93) мкмоль/л (р=0,26), фактор Віллебранда — 93 (57–120) проти 89 (6–120)% (р=0,96), ендотелійзалежна вазодилатація при манжетковій пробі — 4,2 (2,6–6,1) проти 7,5 (3,9–8,8)% (р=0,09)(R=–0,40; р=0,089), sICAM — 640 (478–790) проти 473 (365–650) нг/мл (р=0,0009) (R=0,30; р=0,001), sVCAM — 798 (480–1015) проти 637 (179–912) нг/мл (р=0,23).

ВИСНОВКИ

1. Традиційні ФР спричиняють несприятливий потенціюючий сумарний вплив на прозапальний цитокіновий статус, клітинний та гуморальний імунітет, систему фагоцитів у пацієнтів зі стабільною ІХС з найбільшим внеском у ці зміни гіпертонічної хвороби.

2. Наявність ≥3 ФР атеросклерозу у пацієнтів зі стабільною ІХС супроводжується слабким прямим, але статистично значущим зв’язком з активністю прозапальних цитокінів ІЛ-6 та -8, а також СРБ, ПОЛ і окисненими апоВ-білками, з тенденцією до більш вираженого коронарного атеросклерозу порівняно з наявністю 1–2 ФР.

3. Наявність ≥3 ФР атеросклерозу порівняно з 1–2 ФР не погіршує функціонального стану ендотелію у пацієнтів зі стабільною ІХС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

• 1. Бебешко В.Г., Чумак А.А., Базыка Д.А., Беляева Н.В. (1993) Моноклональные антитела в радиационной иммунологии: Метод. реком. Киев, 19 с.
• 2. Кондрашова Н.И. (1974) Реакция потребления комплемента в новой постановке для выявления противотканевых антител. Лаб. дело, 9: 552—554.
• 3. Пинегин Б.В., Ярилин А.А., Симонова А.В. и др. (2001) Применение проточной цитометрии для оценки функциональной активности иммунной системы человека: Пособие для врачей-лаборантов. Москва, 53 с.
• 4. Стандартизация методов иммунофенотипирования клеток крови и костного мозга человека (рекомендации рабочей группы СПб РО РААКИ) (1999) Мед. иммунология, 5(1): 21–43.
• 5. Стефани Д.Ф. Вельтищев Ю.Е. (1996) Клиническая иммунология и иммунопатология детского возраста. Медицина, Москва, 372 с.
• 6. Унифицированные иммунологические методы обследования больных на стационарном и амбулаторном этапах лечения: Метод. рекомендации (1988) Киевский НИИ фтизиатрии и пульмонологии. Киев, 18 с.
• 7. Уразгильдеева С.А., Шаталина Л.В., Денисенко А.Д. и др. (1997) Взаимосвязь между уровнем холестеринсодержащих иммунных комплексов и чувствительностью липопротеидов к перекисному окислению у больных ишемической болезнью сердца. Кардиология, 10: 17–20.
• 8. Al-Isa A.N., Thalib L., Akanji A.O. (2010) Circulating mar­kers of inflammation and endothelial dysfunction in Arab adolescent subjects: Reference ranges and associations with age, gender, body mass and insulin sensitivity. Atherosclerosis, 208(2): 543–549.
• 9. Alves J.D., Wirfält E., Drake I. et al. (2015) A high quality diet is associated with reduced systemic inflammation in middle-aged individuals. Atherosclerosis, 238(1): 38–44.
• 10. Chen Y.X., Wang X.Q., Mai J.T. et al. (2013) C-reactive protein promotes vascular endothelial dysfunction partly via activating adipose tissue inflammation in hyperlipidemic rabbits. Intern. J. Cardiol., 168(3): 2397–2403.
• 11. Digeon M., Caser M., Riza J. (1977) Detection of immune complexes in human sera by simplified assays with polyethylene glycol. Immunol. Methods, 226: 497–509.
• 12. Fontes J.D., Yamamoto J.F., Larson К. (2013) Clinical correlates of change in inflammatory biomarkers: The Framingham Heart Study. Atherosclerosis, 228(1): 217–223.
• 13. Jarvie J.L., Whooley M.A., Regan M.C. et al. (2014) Effect of Physical Activity Level on Biomarkers of Inflammation and Insulin Resistance Over 5 Years in Outpatients With Coronary Heart Disease (from the Heart and Soul Study). Am. J. Cardiol., 114(8): 1192–1197.
• 14. Libby P. (2017) Interleukin-1 Beta as a Target for Atherosclerosis Therapy. Biological Basis of CANTOS and Beyond. J. Am. Coll. Cardiol., 70(18): 2278–2289. DOI: 10.1016/j.jacc.2017.09.028.
• 15. Lin T., Liu J.-C., Chang L.-Y., Shen C.-W. (2010) Association of C-reactive protein and homocysteine with subclinical coronary plaque subtype and stenosis using low-dose MDCT coronary angiography. Atherosclerosis, 212(2): 501–506.
• 16. Mayr M., Zampetaki A., Willeit P. et al. (2013) MicroRNAs within the continuum of postgenomics biomarker discovery. Arterioscler Thromb. Vasc. Biol., 33: 206–214.
• 17. McEvoy J.W., Nasir K., DeFilippis A.P. et al. (2015) Relationship of Cigarette Smoking With Inflammation and Subclinical Vascular Disease: The Multi-Ethnic Study of Atherosclerosis/Significance. Arterioscler. Thromb. Vasc. Biol., 35(4): 1002–1010.
• 18. Muhl H., Kunz D., Pfeilschifter J. (1994) Expression nitric oxide synthase in rat glomerular mesangial cells mediated by cyclic AMP. Br. J. Pharmacol., 112: 1–8.
• 19. Palomer X., Salvadó L., Barroso E., Vázquez-Carrera M. (2013) An overview of the crosstalk between inflammatory processes and metabolic dysregulation during diabetic cardiomyopathy. Intern. J. Cardiol., 168(4): 3160–3172.
• 20. Rana J.S., Arsenault B.J., Després J-P. et al. (2011) Inflammatory biomarkers, physical activity, waist circumference, and risk of future coronary heart disease in healthy men and women. Eur. Heart J., 32(3): 336–344.
• 21. Snell F.D., Snell C.T. (1984) Colorymetric methods of analysis.-Van Nostard, New York, р. 560.

Адреса для листування:
Ломаковський Олександр Миколайович
03151, Київ, вул. Народного ополчення, 5
ДУ «ННЦ «Інститут кардіології
ім. М.Д. Стражеска» НАМН України»,
відділення атеросклерозу та ІХС
E-mail: lomakovsky@ukr.net

No Comments » Додати свій

Leave a comment

Name (required)

Mail (will not be published) (required)

Website

Введите цифры, изображенные на картинке *