КЛІТИННА ТЕРАПІЯ В РЕВМАТОЛОГІЇ: МОЖЛИВІ НАПРЯМКИНікольський І.С., Бутенко Г.М. Резюме. Мета дослідження: проаналізувати сучасні експериментальні та клінічні підходи до лікування ревматологічних захворювань на основі застосування стовбурових клітин. Матеріал і методи дослідження. У роботі представлені актуальні питання з розробки методів клітинної терапії ревматологічних захворювань на основі власних досліджень гемопоетичних стовбурових і мультипотентних стромальних клітин, а також інформаційного пошуку в Medline та PubMed і даних у періодичній світовій науковій літературі. Результати і обговорення. Вперше рекомендації з використання стовбурових клітин для лікування аутоімунних хвороб, узгоджені Європейською протиревматичною лігою (EULAR) і Європейською групою трансплантації крові і кісткового мозку (EBMT), опубліковані у 1997 р. Трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин (ГСК) після мієлоабляції використовується з метою заміщення ураженої аутоімунним процесом імунної системи на здорові донорські імунні клітини — похідні ГСК. Існують два основних препарати ГСК. Це клітини кісткового мозку, що містять ГСК, і відсортовані з периферичної крові CD34+-ГСК, мобілізовані у циркуляцію циклофосфаном і гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором (granulocyte colony–stimulating factor — GCSF). Наразі перевага надається аутотрансплантації ГСК, які краще приживляються, не індукують трансплантаційних реакцій і знижують інфекційні, аутоімунні й онкологічні ризики. Крім того, ця процедура не потребує глибокої мієлоабляції, що зумовлює низький рівень небажаних ускладнень. Проведені клінічні дослідження свідчать про підвищення ефективності лікування аутоімунних захворювань трансплантацією, особливо аутотрансплантацією ГСК. Найбільш перспективним методом клітинної терапії вважається трансплантація мультипотентних стромальних клітин (МСК) різного походження, що можуть бути в алогенній і аутологічній комбінації. Мотивацією для використання МСК стали дані про виражену дисфункцію цих клітин при аутоімунних захворюваннях в експерименті і клініці. Трансплантація МСК не потребує кондиціювання, не індукує реакцій несумісності і практично не викликає побічних реакцій. На генетичних і пристан-індукованих експериментальних моделях, а також в результаті проведення клінічних досліджень встановлені виражений, нормалізуючий активність імунної системи вплив МСК і помітний перспективний терапевтичний ефект. Висновки. Результати трансплантації ГСК і МСК при ревматологічних захворюваннях свідчать про підвищення ефективності лікування. Методи є перспективними і можуть бути рекомендовані до подальшої розробки і впровадження. DOI: 10.32471/rheumatology.2707-6970.86.16532 ВступУ теперішній час одним із найбільш актуальних і перспективних напрямків удосконалення підходів до лікування ревматичних захворювань є трансплантація стовбурових клітин. Вперше рекомендації з використання стовбурових клітин для лікування аутоімунних хвороб, узгоджені Європейською протиревматичною лігою (EULAR) і Європейською групою трансплантації крові і кісткового мозку (EBMT), опубліковані у 1997 р. [64]. Принципові підходи до розробки методів лікування ревматичних хвороб ґрунтуються на розумінні імунологічних механізмів розвитку патології і знаннях про можливу роль стовбурових клітин у попередженні виникнення і пригнічення розвитку аутоімунних процесів. Характер аутоімунних розладів визначається особливостями формування імунної відповіді на власні антигени в результаті порушення механізмів розвитку і підтримки аутотолерантності. Вирішальну роль відіграють тільки ті види імунної відповіді, що пошкоджують клітини, які експресують аутоантигени. Коли останні містяться тільки у певному органі, імунна взаємодія має локальний характер, на чому і формуються органоспецифічні захворювання. При значному поширенні аутоантигенів у різних тканинах імунні реакції зумовлюють виникнення генералізованих процесів з розвитком системних захворювань. Маніфестація аутоімунних захворювань визначається також видами імунних процесів, які при них відбуваються. Так, розвиток ревматоїдного артриту на початку захворювання є клітинноопосередкованим, Т-хелпер (Th)17/Th1-залежним, а у формуванні системного червоного вовчака (СЧВ) і системної склеродермії основним індукуючим механізмом є гуморальний, Th2-залежний, головним фактором його реалізації виступають аутоантитіла. Але варто зазначити, що велику роль у розвитку аутоімунних, особливо системних захворювань відіграють різноманітні імунні механізми, виявлені у досить великій кількості і різних поєднаннях навіть при дослідженні окремих нозологічних одиниць. Оскільки видалення аутоантигенів із організму є неможливим, тобто аутоімунні процеси самопідтримуються, адекватні патогенетичні методи лікування створюються на основі тих впливів на імунну систему, які перешкоджають і формуванню аутоімунних процесів, і їх безпосередній реалізації. Серед них особлива увага наразі приділяється клітинній терапії з використанням стовбурових клітин. Можна виділити два основних напрямки: 1. Трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин (ГСК). Включає:
Мета: замістити уражені аутоімунним процесом елементи імунної системи пацієнта на нормально функціонуючі клітини, що диференціюються із трансплантованих ГСК. 2. Трансплантація мультипотентних стромальних клітин (МСК). Мета: нормалізувати активність власної імунної системи пацієнта шляхом впливу на неї трансплантованими алогенними МСК. Трансплантація ГСКОсновні властивості ГСК Надзвичайна увага, що приділяється трансплантації ГСК, визначається винятковою роллю цих клітин у кровотворенні. Із ГСК і клітин-прогеніторів диференціюються всі гемопоетичні клітини, включаючи і всі клітини імунної системи (унітарна теорія А.А. Максимова). У дорослому організмі головним місцем розвитку ГСК є кістковий мозок, де відбуваються самопідтримка ГСК, диференціювання і проліферація клітин-прогеніторів за участю цитокінів і міжклітинних контактів з МСК [10, 73, 81]. Саме з цієї причини трансплантація ГСК і трансплантація клітин кісткового мозку (ККМ) вважаються принципово схожими заходами, але такими, що мають певні відмінності у реалізації ефекту. Залежно від мікрооточення і стадії диференціювання ГСК притаманні різні властивості і фенотип. Найбільш характерною поверхневою молекулою ГСК є CD34 (високоглікозильований трансмембранний протеїн типу сіаломуцину) [60]. Більш ранні ГСК експресують CD34 у високій щільності — CD34hi-клітини. Окремо виділяють групу клітин з фенотипом lin-Sca-1+c-Kit+ (LSK-клітин), які експресують молекули Sca-1 і c‑Kit і не мають лінійних маркерів [16]. В основному ці клітини складають side population (SP) [12]. Клітини субпопуляції CD34+ мають обмежену здатність до самовідновлення (коротко репопулюючі ГСК — КР-ГСК). Серед КР-ГСК виділяють клітини з експресією рецептора тирозинкінази (FLT3+) лімфопоетичного напрямку та FLT3–-клітини, відповідальні за мієлопоез [76]. Довготривало репопулюючі ГСК (ДР-ГСК), найменше диференційовані, експресують CD150 [74]. Певна субпопуляція ГСК експресує ранній CD133. За фенотипом деякі автори виділяють у мишей 16 субпопуляцій ГСК, а у людини — 7 [39]. Розвиток ГСК значною мірою зумовлений мікрооточенням, одними із головних компонентів якого є МСК та їх похідні: SNO-клітини (spindle-shaped N-cadherin+CD45– osteoblastic cells), клітини рецептора специфічного для жирових клітин гормону лептину (Lepr+), клітини нейроепітельного білка стовбурових клітин (Nestin), CAR-клітини (CXCR12 abundent reticular cells), фібробласти, остеобласти, адипозні та деякі інші клітини і міжклітинний матрикс [1, 10, 49]. У кістковому мозку МСК і ГСК знаходяться у тісному контакті, що забезпечує разом з іншими факторами перебування ГСК у дормантному стані, можливість самооновлення і вихід їх у відповідний час у диференціювання. Контакт з МСК також сприяє проліферативній активності ГСК і клітин-прогеніторів. Сформулювалося уявлення про так звані кістково-мозкові ніші ГСК, де останні знаходяться у сприятливих умовах мікрооточення, і де забезпечується ефективна участь ГСК в процесах гемопоезу від дормантного стану ГСК до їх виходу у диференціювання [57]. ГСК і МСК в сумісній культурі ex vivo моделюють кістковомозкову «нішу» [49]. Здатність МСК кісткового мозку до підтримування функцій ГСК наразі використовується для розробки клінічних методик котрансплантації ГСК і МСК [22]. Загальні принципи трансплантації ГСК Трансплантація ГСК, частіше у вигляді препаратів донорських ККМ, що їх містять, здійснюється з метою заміни імунної системи реципієнта, яка атакує власні тканини, на клітини донора, які толерантні до цих аутоантигенів і не будуть їх атакувати. Наразі цю процедуру частіше так і називають трансплантацією ККМ. Зрозуміло, що алотрансплантація потребує створення умов для запобігання трансплантаційним реакціям: хазяїн проти трансплантата і трансплантат проти хазяїна (РТПХ). Тому для підвищення ефективності приживлення алотрансплантата використовується попереднє кондиціювання, що включає хіміотерапію та/або тотальне опромінення. Дослідження донора ККМ повинно виключити ряд ризиків для майбутньої імунної системи: відсутність у донора гематологічної, злоякісної патології, імунодефіциту й аутоімунних захворювань. Також алотрансплантація супроводжується можливим ризиком інфікування реципієнта, а також досить частим розвитком РТПХ, коли донорська імунна система розпізнає організм реципієнта як чужорідний. Кількість тяжких ускладнень при цьому може досягати 20% [19]. Звичайно, для попередження і ослаблення РТПХ проводиться імуносупресивна терапія. У теперішній час все частіше використовується аутологічна трансплантація, що має ряд суттєвих переваг. Допускається більш легкий режим кондиціювання, що зумовлює значно швидше відновлення імунної і кровотворної системи без розвитку РТПХ. Необхідності у проведенні імуносупресії не виникає. Правда, існує проблема трансплантації пацієнту власних гемопоетичних попередників з певними аутоімунними маркерами, що виникли раніше. Але вважається, що генетичними факторами, включаючи алелі у головному комплексі гістосумісності (major histocompatibility complex — MHC), які пов’язані з аутоімунними захворюваннями, можна пояснити лише невеликий відсоток аутоімунних порушень. Більше того, цю проблему допомагає вирішити практика вибіркової сепарації CD34+-клітин, при якій для трансплантації зберігаються клітини-попередники і видаляються більш диференційовані імунні клітини, що можуть нести маркери аутоімунної або онкологічної патології. Ризик тяжких ускладнень при аутотрансплантації у 2 рази нижчий, ніж при алотрансплантації. Перше повідомлення про аутологічну трансплантацію ГСК при системному склерозі відноситься до 1997 р. [65]. Виявлено, що аутологічна трансплантація може супроводжуватися значною ремісією і навіть виліковуванням від аутоімунних захворювань. Аналіз 900 пацієнтів із множинним склерозом, системним склерозом, СЧВ і ревматоїдним артритом, яким проводили аутотрансплантацію і спостерігали протягом 12 років, показав 85% виживаність, а у 43% пацієнтів взагалі не виявлено жодного прогресу захворювання протягом 5 років; тяжкі ускладнення відмічалися тільки у 5% [27]. Обнадійливі позитивні результати представлені також у роботі S. Ramalingam, A. Shah [56] (табл. 1, 2). Таблиця 1. Проспективні випробування аутологічних ГСК при системному склерозі (СС) (адаптовано за S. Ramalingam, A. Shah [56])
Таблиця 2. Проспективні випробування аутологічних ГСК при СЧВ (адаптовано за S. Ramalingam, A. Shah [56])
У результаті аутотрансплантації ГСК відбувається регенерація тимуса, відновлюється кількість різних субпопуляцій Т-клітин, наївних Т-клітин, регуляторних Т-лімфоцитів і співвідношення CD4/CD8 [46], що свідчить про приживлення трансплантату і відновлення імунної системи. Трансплантація МСКОсновні властивості МСК Вперше МСК були виділені із кісткового мозку як клітини, що формують in vitro колонії фібробластів. Вони були визначені як колонієутворюючі одиниці фібробластів (КУО-Ф) [6]. Міжнародне товариство з клітинної терапії запропонувало для МСК мінімальні критерії: фібробластна морфологія, адгезія до пластику, утворення колоній фібробластних клітин, облігатна експресія CD73, CD90 і CD105 при відсутності експресії CD116 і CD14 (моноцити, макрофаги), CD34 (гемопоетичні попередники), CD31 (ендотеліальні клітини), CD45 (лейкоцити), CD19, CD79a (В-лімфоцити) і рецептор MHC класу II (HLA-DR) [24]. Найважливішою властивістю МСК є притаманна клітинам облігатна здатність до диференціювання за трьома напрямками: остеогенний, хондрогенний і адипогенний [78]. Іноді згадується і можливість трансдиференціювання МСК. Але це питання не вважається вирішеним остаточно. У кістковому мозку вміст МСК становить лише 0,01–0,001%. В інших тканинах кількість МСК також невелика. Але вони можуть бути виділені, очищені та розмножені у культурі in vitro. Джерелом МСК є кістковий мозок, жирова тканина (судинно-стромальна фракція), тимус, селезінка, лімфатичні вузли, амніотична рідина, пуповина, плацента, фетальна печінка та деякі інші органи і тканини. МСК несуть молекули клітинної адгезії, ростові фактори, рецептори цитокінів, інтегрини та інші молекули (табл. 3). Поверхневий фенотип клітин із різних джерел за мембранними маркерами, за винятком облігатних молекул, може варіювати залежно від походження клітин [5]. Таблиця 3. Фенотипічна характеристика МСК людини (адаптовано за М.А. Пальцевим [44])
В експериментальних умовах після внутрішньовенного введення МСК відбувається їх міграція у вогнища запалення, де ними продукуються протизапальні цитокіни. Ефективну мобілізацію МСК із кісткового мозку можна викликати введенням гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора (granulocyte colony-stimulating factor — G-CSF), фактора стромальних клітин-1 (stromal cell-derived factor 1 — SDF1) (CXCL12) [41] і циклофосфану [40]. Відомо, що МСК виявляють тропізм до ушкоджених тканин, що притаманне і мікровезикулам МСК [18]. МСК здатні до контактної взаємодії з лімфоцитами, утворюючи фібробластно-лімфоцитарні асоціації [3] і стимулюючи лінійне диференціювання МСК за остеогенним напрямком [51]. Трансплантація МСК стимулює регенерацію імунної системи [2, 48]. Виражений вплив на регенерацію імунної системи чинить котрансплантація МСК і ГСК [22]. Пригнічення функціональної активності МСК при СЧВ Варто зазначити, що при аутоімунних процесах пошкоджуються не тільки клітини, які традиційно представляють вроджену й адаптивну складову імунної системи, а й МСК. Стан МСК при СЧВ деякі автори визначають як «stem cell disorder» [28]. Кістково-мозкові МСК у хворих на СЧВ демонструють виражену функціональну недостатність, яка робить значний внесок у патогенез захворювання. Одна із головних функцій МСК — проліферація [50], при розвитку СЧВ сильно пригнічується. У пацієнтів виявляється велика кількість МСК зі значно підсиленою активацією сигнальних шляхів: JAK-STAT (сигнальний шлях, ключовий регулятор клітинної проліферації, диференціації, міграції, апоптозу та виживання), p53/p21 (внутрішньоклітинний сигнальний шлях), PI3К/Akt (внутрішньоклітинний сигнальний шлях, центральними компонентами якого є ферменти фосфоінозитид-3-кіназа (PI3K), кінази AKT та mTOR) і Wnt (внутрішньоклітинний сигнальний шлях, що регулює ембріогенез, диференціювання клітин та розвиток злоякісних пухлин)/бета-катенін, які індукують і супроводжують сенесценцію клітин [35, 42]. Порівняно зі здоровими людьми у пацієнтів з СЧВ у кістковому мозку визначається значне підвищення кількості апоптотичних і сенесцентних МСК. У МСК хворих на СЧВ ознаки старіння виявляють через 5 пасажів, між тим як у здорових людей тільки через 10. В МСК хворих на СЧВ суттєво збільшується вміст мітохондріального противірусного сигнального білка (MAVS), який впливає на продукцію інтерферонів (IFN), особливо IFN-β, і зумовлює старіння клітин [68]. В МСК хворих на СЧВ значно знижена експресія важливого для пригнічення апоптотичних процесів фактора субсімейства протиапоптотичних білків (Bcl)-2, а при індукції апоптозу фактора некрозу пухлин (TNF)-α значно підвищується експресія субсімейства проапоптотичних білків (Bax) і каспази 8, член суперсімейства рецепторів TNF (FAS)- і рецепторів TNF-α, а також значно зростає сироватковий рівень FAS і TNF-α, що і призводить до розвитку апоптозу [43]. У клітинах суттєво зростає і вміст активних форм кисню [29]. У кістково-мозкових МСК хворих на СЧВ виражено пригнічена здатність до міграції, диференціювання та імуномодуляції [29]. Гальмується лінійне диференціювання МСК за остео-, хондро- і адипогенним напрямками [29]. Пригнічення остеобластного диференціювання може бути причиною остеопорозу при СЧВ. Воно індукується активацією внутрішньоклітинного сигнального шляху, центральним компонентом якого є транскрипційний фактор NF-κB (NF-kB шляху) [62]. При СЧВ в кістково-мозкових МСК виявлена унікальна сигнатура мікро- (mi)РНК. Встановлено, що miРНК-663 пригнічує проліферацію і міграцію МСК. Між тим, секретуючи цитокіни, МСК забезпечують в нормі сприятливе середовище для дозрівання, диференціювання і проліферації гемопоетичних стовбурових клітин. МСК здорових людей в контрольній групі і пацієнтів з СЧВ експресують цитокіни, такі як інтерлейкін (IL)-6, IL-7, IL-11, трансформуючий фактор росту β (TGF-β), колонієстимулюючий фактор макрофагів (M-CSF) і фактор стромальних клітин (SCF). Однак експресія мРНК IL-6 і IL-7 явно пригнічується в МСК від пацієнтів з СЧВ. Важливо, що експресія IL-7 МСК негативно корелює з індексом активності захворювання, а зниження рівня IL‑6 стримує поляризацію макрофагів, яку індукують МСК [17]. Найбільш важливим є те, що продукція індоламін-2,3-діоксигенази (IDO), яка має вирішальне значення для імунорегуляторної функції МСК, є дефектною в МСК кісткового мозку і призводить до недостатності пригнічення проліферації Т- і В-клітин і термінального диференціювання плазматичних клітин [82]. Виражене пошкодження функціонування МСК при СЧВ й аргументувало розробку лікувальних методів трансплантації МСК. МСК у лікуванні СЧВ в експерименті Виражена терапевтична ефективність трансплантації кістково-мозкових МСК здорових донорів показана на спонтанній (NZB — гібрид F1 новозеландських чорних і білих мишей, у яких спонтанно розвивається аутоімунний синдром з помітною схожістю з системним червоним вовчаком людини/WF1), MRL/lpr (миші, що являють собою генетичну модель генералізованого аутоімунного захворювання, що має багато особливостей і патологію органів із СЧВ і первинним APS) та індукованій пристаном моделі СЧВ (ксеногенна комбінація). Спостерігали:
Клінічні результати трансплантації МСК при СЧВ Як можна побачити з представлених у табл. 4 даних клінічних випробувань, в цілому отримано обнадійливі результати, що окреслюють реальну перспективу підвищення ефективності лікування СЧВ за допомогою трансплантації МСК [42]. Таблиця 4. Клінічні результати трансплантації МСК при СЧВ (адаптовано за W. Li et al. [42])
Механізм дії трансплантованих алогенних МСК при СЧВ Важлива властивість МСК полягає в тому, що після введення вони мігрують у вогнища запалення [66]. У цьому бере участь кілька молекул, пов’язаних з міграцією клітин: молекули адгезії, хемокіни і матриксні металопротеїнази. З них найбільш вивчені ліганд CXCL12 і рецептор CXCR4, ліганд CCL2 і рецептор CCR2 [37]. Варто відзначити, що всі молекули, які пов’язані з гомінгом, можуть активуватися прозапальними цитокінами, такими, як TNF-α і IL-1. Таким чином, приживлення МСК і терапевтична ефективність можуть залежати від характеру запалення (тобто різних рівнів прозапальних цитокінів). Показано, що лігірування CD44 гіалуроновою кислотою сприяє міграції МСК в пошкоджену нирку [34]. При системному введенні МСК прямують в ішемічні нирки і поліпшують їх функцію [45]. Кілька досліджень показали, що після приживлення в пошкодженій нирковій тканині МСК інтегрувалися у структури канальців і диференціювалися в мезангіальні та епітеліальні клітини. Важливо, що введені МСК виявляються в нирках протягом 11 тиж [26]. Подальші дослідження показали, що ці клітини можуть регулювати місцеве запалення, пригнічуючи хемотаксичний білок-1 моноцитів (MCP-1) [25]. Імунорегуляторна активність МСК Імунорегуляторна активність МСК здійснюється як при прямому міжклітинному контакті, так і за рахунок секретома [33, 55], який включає розчинні фактори, а також позаклітинні везикули. Розчинні чинники включають оксид азоту (NO), IDO, простагландин Е2 (PGE2), білок гена 6, індукований TNF (TSG6), цитокіни, що належать до групи CC-хемокінів (β-хемокінів) — CCL2, ліганд рецептора програмованої клітинної загибелі 1 (PD-L1), IL-10 і TGFβ1 [11, 38]. МСК відіграють ключову роль в модуляції дозрівання і функціонування дендритних клітин [79], впливають на секрецію цитокінів дендритних клітин (DC)1 і DC2, пригнічуючи секрецію TNFα DC1 і збільшуючи продукцію IL-10 в DC2 [7] . У пацієнтів з СЧВ кількість периферичних толерогенних DC CD1c+ значно знижена. Трансплантація МСК з пуповини (UC-MSC) значно активувала ці клітини. UC-MSC секретують рецептор тирозинкінази (FLT3L), який зв’язується з FLT3 на CD1c+DC, що сприяє проліферації толерогенних CD1c+DC і пригнічує апоптоз в них. Завдяки цьому механізму активації толерогенних DC МСК пригнічують запалення [77]. Також важливо, що МСК індукують поляризацію макрофагів, стимулюючи їх диференціювання в бік лінії протизапального фенотипу M2 [21, 58]. Функцію Т-клітин МСК регулюють двома шляхами. По-перше, вони можуть безпосередньо пригнічувати функції антигенспецифічних Т-клітин. По-друге, вони сприяють проліферації клітин регуляторних Т-лімфоцитів (Treg) і регуляторних B-лімфоцитів, що експресують IL-10, які, в свою чергу, пригнічують гіперактивацію T-клітин [53]. МСК інгібують G1/S перехід аномальних Т-лімфоцитів СЧВ за рахунок активації інгібіторів циклінзалежної кінази А (p21) і В (p27) і пригнічення циклінзалежної кінази 2 [36]. Більше того, продемонстровано, що кістково-мозкові МСК індукують апоптоз Т-клітин через FAS-лігандзалежний шлях. МСК можуть секретувати моноцитарний хемоатрактантний білок 1 (МСР-1), рекрутувати Т-клітини й опосередковувати апоптоз Т-клітин, а апоптотичні Т-клітини індукують макрофаги до продукції TGFβ, який активує Treg-клітини [8]. З іншого боку, МСК секретують PD-1 PD-L1 і PD-L2, які інгібують активацію і проліферацію Т-клітин, пригнічуючи їх ефекторні функції і сприяючи створенню периферичної толерантності [20]. Високі рівні IFN-γ, що виділяється переважно CD8+T-клітинами, у пацієнтів з СЧВ є ключовим фактором, що бере участь в стимуляції алогенних UC-MSC і продукції IDO, яка потім пригнічує проліферацію Т-клітин [71]. Відомо, що аутоантитіла переважно продукуються за допомогою клітин Tfh з подальшим утворенням імунних комплексів, що відіграють роль тригера хвороби, а МСК пригнічують проліферацію і диференціювання клітин Tfh за рахунок продукції індукованої синтази оксиду азоту (iNOS) та шляхом міжклітинного контакту [61, 80, 81]. Продукція трофічних факторів МСК захищають пошкоджені тканини також шляхом вивільнення факторів росту і проангіогенних факторів. Попередньо оброблені факторами росту МСК підвищують регенеративну ефективність при загоєнні ран [31]. Показано, що культивовані МСК вивільняють велику кількість фактора росту ендотелію судин і сприяють відновленню ниркових клубочків і канальців [54]. У моделі хронічного захворювання нирок одноразове внутрішньовенне введення МСК призводило до збільшення кількості білків нефрогенної групи і факторів транскрипції, пов’язаних з ендотелієм (рецептор ангіопоетину-1 Tie-2), і чинників епітеліального диференціювання (кістковий морфогенетичний білок-7, Pax-2 і основний фактор росту фібробластів), що супроводжувалося помітним поліпшенням функції нирок [15]. ВисновкиНаведені дані свідчать, що у теперішній час для лікування аутоімунних ревматологічних захворювань розробляються методи клітинної терапії на основі трансплантації ГСК і МСК, які дозволяють відновити імунну систему реципієнта (трансплантація ГСК) або відрегулювати активність імунної системи з пригніченням її аутореактивності і стимуляцією регенерації ушкоджених аутоімунним процесом клітин (трансплантація МСК). Серед підходів до трансплантації ГСК перевага надається аутологічним відсортованим на CD34+-сортері клітинам, використання яких має перевагу перед трансплантацією ККМ внаслідок того, що така терапія обходиться значно більш ощадливим кондиціюванням, вираженим відновленням імунної системи, практичною відсутністю трансплантаційних реакцій та ризику можливої передачі інфекційних, онкологічних і гематологічних хвороб, що в цілому забезпечує клінічний результат. Алотрансплантація МСК із різних джерел використовується практично без кондиціювання і не супроводжується будь-якими загрозливими реакціями. Відмічено виражений позитивний нормалізуючий вплив МСК на імунологічну реактивність, що зумовлює підвищення ефективності лікування ревматологічних захворювань. Список використаної літератури
Клеточная терапия в ревматологии: возможные направленияГУ «Институт генетической и регенеративной медицины НАМН Украины» Резюме. Цель исследования: проанализировать современные экспериментальные и клинические подходы к лечению ревматологических заболеваний на основе применения стволовых клеток. Материал и методы исследования. В работе представлены актуальные вопросы разработки методов клеточной терапии ревматологических заболеваний на основе собственных исследований гемопоэтических стволовых и мультипотентных стромальных клеток, а также информационного поиска в Medline и PubMed и данных в периодической мировой научной литературе. Результаты и обсуждение. Впервые рекомендации по использованию стволовых клеток для лечения аутоиммунных заболеваний, согласованные Европейской противоревматической лигой (EULAR) и Европейской группой трансплантации крови и костного мозга (EBMT), опубликованы в 1997 г. Трансплантация гемопоэтических стволовых клеток (ГСК) после миелоабляции используется с целью замещения пораженной аутоиммунным процессом иммунной системы на здоровые донорские иммунные клетки — производные ГСК. Есть два основных препарата ГСК. Это клетки костного мозга, содержащие ГСК, и отсортированные из периферической крови CD34+-ГСК, мобилизированные в циркуляцию циклофосфаном и гранулоцитарным колониестимулирующим фактором (granulocyte colony-stimulating factor — GCSF). В настоящее время предпочтение отдается аутотрансплантации ГСК, которые лучше приживляются, не индуцируют трансплантационные реакции и снижают инфекционные, аутоиммунные и онкологические риски. Кроме того, эта процедура не нуждается в глубокой миелоабляции, что обусловливает низкий уровень нежелательных осложнений. Проведенные клинические исследования свидетельствуют о повышении эффективности лечения аутоиммунных заболеваний с помощью трансплантации, особенно аутотрансплантации ГСК. Наиболее перспективным методом клеточной терапии считается трансплантация мультипотентных стромальных клеток (МСК) разного происхождения, которые могут быть в аллогенной и аутологической комбинации. Мотивацией для использования МСК стали данные о выраженной дисфункции этих клеток при аутоиммунных заболеваниях в эксперименте и клинике. Трансплантация МСК не нуждается в кондиционировании, не индуцирует реакций несовместимости и практически не вызывает побочных реакций. На генетических и пристан-индуцированных экспериментальных моделях, а также в результате проведения клинических исследований установлены выраженное, нормализующее активность иммунной системы влияние МСК и заметный перспективный терапевтический эффект. Выводы. Результаты трансплантации ГСК и МСК при ревматологических заболеваниях свидетельствуют о повышении эффективности лечения. Методы перспективны и могут быть рекомендованы к дальнейшей разработке и внедрению. Ключевые слова: ревматология, иммунитет, клеточная терапия, стволовые клетки. Адреса для листування No Comments » Додати свій |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Leave a comment