ІМУНОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ HLA У ПАЦІЄНТІВ З РАННІМ І ПІЗНІМ РОЗВИТКОМ ІХС ТА ПЕРЕНЕСЕНИМ ІНФАРКТОМ МІОКАРДА
Ломаковський О.М., Мінченко Ж.М., Гавриленко Т.І., Підгайна О.А.
Резюме. Вступ. Спадкова складова даної патології містить поліморфізм генів за різними генетичними системами, які задіяні як в розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС), так і розвитку її ускладнень. Мета дослідження — визначення можливості використання імуногенетичних показників у якості прогностичних маркерів раннього розвитку і ускладнень ІХС на основі зіставлення фенотипічних та генотипічних характеристик системи HLA з появою перших клінічних проявів ІХС в різному віці пацієнтів та з розвитком інфаркту міокарда. Об’єкт і методи дослідження. Обстежено 58 пацієнтів зі стабільною ІХС. У контрольну групу включили 50 здорових осіб. Матеріалом імунологічного дослідження була периферична венозна кров. Типування HLA-антигенів проводили за методом реакції комплементзалежної цитотоксичності в мікролімфоцитотоксичному тесті. Типування проводили за 19 HLA-сироватками локусу А та 36 — локусу В. Генотипування алельних варіантів HLA I класу (локуси А, В, С), II класу (локуси DRB1, DQA1, DQB1) проводили молекулярно-генетичним методом. Рівні фактора некрозу пухлин α, інтерлейкіну-6 та 8, інтерферону γ в сироватці крові і культурі мононуклеарних клітин (моноцити та лімфоцити), високочутливого С-реактивного білка та антитіл до окиснених ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) в сироватці крові визначали твердофазним імуноферментним методом. Проліферативну неспецифічну активність лімфоцитів на міоген фітогемаглютинін та специфічну сенсибілізацію лімфоцитів до антигенів судинної стінки оцінювали в реакції бласттрансформації. Результати. Імуногенетичні характеристики фенотипу та генотипу системи HLA впливають на розвиток ІХС. HLA-специфічність генетичного контролю імунної відповіді пов’язана зі схильністю та толерантністю до раннього початку клінічних проявів ІХС та розвитку інфаркту міокарда. Показано позитивний та негативний зв’язок деяких HLA-антигенів і HLA-генів з продукцією медіаторів запалення, сенсибілізацією лімфоцитів до тканин судинної стінки та рівнем антитіл до окиснених ЛПНЩ. Висновки. Наявність певних HLA-антигенів І класу та HLA-генів ІІ класу може свідчити про генетичну схильність та генетичну стійкість до ІХС. Ранній початок клінічних проявів ІХС (до 45 років), а також перенесений інфаркт міокарда асоціюються з видами HLA-специфічності генетичного контролю імунної відповіді. Виявлено позитивний та негативний зв’язок деяких HLA-антигенів і HLA-генів з продукцією медіаторів запалення, проліферативною активністю Т-лімфоцитів, сенсибілізацією лімфоцитів до тканин судинної стінки та рівнем антитіл до окиснених ЛПНЩ.
DOI: 10.32471/rheumatology.2707-6970.86.16547
УДК: 616.127-005.4+616.127-005.8+577.212+612.017
ВСТУП
Відомо, що ішемічна хвороба серця (ІХС) є багатофакторною патологією, в патогенезі якої велике значення мають генетичні й імунологічні компоненти [14]. Спадкова складова даної патології містить поліморфізм генів за різними генетичними системами, які задіяні як в розвитку ІХС, так і розвитку її ускладнень [10]. Ідентифіковано в цілому 32 локуси генома, функція кожного з яких асоційована з ІХС. Проте сукупний ефект цих генів не був пов’язаний зі спадковою схильністю до розвитку ІХС [12]. Зв’язок між сімейним анамнезом передчасної ІХС і наслідками у пацієнтів зі встановленою ІХС залишається нез’ясованим. Показано, що у пацієнтів з ангіографічно підтвердженою ІХС сімейний анамнез передчасної ІХС парадоксально асоціюється з підвищенням довгострокової виживаності незалежно від клінічних характеристик, особливостей проявів і ступеня захворювання [7]. Найбільш істотною відмінністю між пацієнтами, які перенесли інфаркт міокарда (ІМ), і контрольною групою можна вважати значне поширення серед відносно здорових чоловіків великого числа гомозиготних генотипів таких протизапальних цитокінів, як інтерлейкін (IЛ)-4 і IЛ-10 [3]. З цих позицій важливе значення приділяють вивченню певних порушень в імунному гомеостазі у зіставленні з поліморфізмом маркерів системи HLA, які відповідають за генетичний контроль імунної відповіді.
Мета дослідження — визначення можливості використання імуногенетичних показників в якості прогностичних маркерів раннього розвитку й ускладнень ІХС на основі зіставлення фенотипічних та генотипічних характеристик системи HLA з появою перших клінічних проявів ІХС в різному віці пацієнтів та з розвитком ІМ.
ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Обстежено 58 пацієнтів зі стабільною ІХС. Діагноз стабільної ІХС встановлювався за даними незмінних клінічних проявів типової стенокардії впродовж останніх 2 міс, позитивного результату проби з дозованим фізичним навантаженням та ураження коронарних артерій за даними коронарографії. Діагноз післяінфарктного кардіосклерозу встановлювався через 2 та більше місяців після перенесеного гострого ІМ. Розраховували сумарне ураження артерій серця (СУАС за Ю.С. Петросян, Д.Г. Иоселиани, 1976) [5]. Контрольну групу становили 50 здорових осіб.
Матеріалом імунологічного дослідження була периферична венозна кров, яку брали натще. Типування HLA-антигенів проводили за методом реакції комплементзалежної цитотоксичності в мікролімфоцитотоксичному тесті загальноприйнятим методом [11, 13] із застосуванням тест-панелі типуючих сироваток (Санкт-Петербург, Росія). Типування проводили за 19 HLA-сироватками локусу А та 36 — локусу В. Генотипування алельних варіантів HLA I класу (локуси А, В, С), II класу (локуси DRB1, DQA1, DQB1) проводили молекулярно-генетичним методом. HLA-генотип визначали методом алельспецифічної ампліфікації із сиквенсспецифічними праймерами (SSP) фірми PROTRANS (Німеччина) на основі полімеразно-ланцюгової реакції на рівні груп алелів [9]. Для типування використовували набори «HLA-ДНК-Тех» фірми «НПФ ДНК-Технологія», Росія. Реакцію ампліфікації проводили на ампліфікаторі «Терцик» («НПФ ДНК-Технологія»). Ідентифікацію продуктів ампліфікації та їх архівування проводили з використанням відеосистеми «Gel-Doc II»(Німеччина). Аналіз pезультатів імуногенетичного типування пpоводили за такими основними показниками, як частота виявлення генного пpедставництва антигенів, фенотипів та гаплотипів з урахуванням неpівноважного зчеплення [4].
Рівні фактора некрозу пухлин α (ФНП-α), ІЛ-6 в сироватці крові і культурі мононуклеарних клітин (моноцити та лімфоцити) визначали твердофазним імуноферментним методом із застосуванням набору реагентів фірми ProCon (Санкт-Петербург, Росія). Рівні ІЛ-8 у плазмі крові та супернатантах мононуклеарних клітин визначали імуноферментним методом з використанням ензимозв’язаних імуносорбентних ELISA-наборів фірм «Amersham» (США). Кількісне визначення високочутливого С-реактивного білка (CРБ) в сироватці крові здійснювали за допомогою імуноферментного аналізу з використанням тест-систем DAI (США) та Diagnostic Automation (Канада). Рівні інтерферону γ (ІФ-γ) в культурі моноклональних клітин і плазмі крові визначали імуноферментним аналізом за допомогою ELISA-наборів Diaclone (Франція) та «Biosourse» (Канада). Рівні антитіл до окиснених ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) в сироватці крові визначали імуноферментним аналізом за допомогою тест-системи Biomedica Gruppe (Австрія). Для кількісного визначення антитіл до компонентів судинної стінки і міокарда використовували реакцію поглинання комплементу за методикою Н.І. Кондрашової [2]. Проліферативну неспецифічну активність лімфоцитів на міоген фітогемаглютенін (ФГА) та специфічну сенсибілізацію лімфоцитів до антигенів судинної стінки оцінювали в реакції бласттрансформації (РБТЛ) [1, 6].
Центральні тенденції та розкид кількісних ознак представлені медіаною (Ме) та інтерквартильним інтервалом (значення 25-го та 75-го процентилів). Відмінність між групами вважали статистично значущою при рівні значущості р<0,05. Для оцінки розбіжностей у частоті наявності фактора у групах порівняння використовували показник відносного ризику. Для аналізу зв’язку двох кількісних та якісних ознак використовували метод рангової кореляції Спірмена із зазначенням коефіцієнта кореляції R та точного значення р. При порівнянні двох коефіцієнтів кореляції різницю оцінювали за значенням р.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дані фенотипової та генотипової характеристик пацієнтів зі стабільною ІХС за антигенною специфічністю HLA імуногенетичних чинників класу I і II порівняно з контрольною групою представлені в табл. 1 та 2. Найбільш поширеною специфічністю в локусі А, як і в контрольній групі, є HLA-A2. Найменшу частку порівняно з контролем становить специфічність HLA-А 31. Відмічено підвищення концентрації антигенів HLA-А 29 і HLA-А33.
Таблиця 1. Поширеність HLA-антигенів І класу у пацієнтів зі стабільною ІХС
| HLA-антиген | Контрольна група (n=50) | Група хворих (n=58) | Відносний ризик (RR) | р |
|---|---|---|---|---|
| HLA-А | ||||
| 1 | 0,1144 | 0,1250 | 1,205 | нд |
| 2 | 0,3505 | 0,2750 | 0,341 | нд |
| 3 | 0,1238 | 0,0415 | 0,335 | <0,05 |
| 3 | 0,1238 | 0,0917 | 0,825 | нд |
| 11 | 0,0631 | 0,0833 | 1,312 | нд |
| 23 | 0,0374 | 0,0250 | 0,334 | нд |
| 24 | 0,0911 | 0,0833 | 0,947 | нд |
| 25 | 0,0397 | 0,0583 | 1,724 | нд |
| 26 | 0,0467 | 0,0417 | 0,975 | нд |
| 28 | 0,0304 | 0,0417 | 1,329 | нд |
| 29 | 0,0158 | 0,0250 | 2,517 | <0,05 |
| 30 | 0,0224 | 0,0250 | 1,242 | нд |
| 31 | 0,0210 | 0,0083 | 0,214 | <0,01 |
| 33 | 0,0158 | 0,0250 | 2,517 | <0,05 |
| Abl | 0,0750 | 0,0408 | 0,415 | нд |
| HLA- B | ||||
| 7 | 0,1122 | 0,0352 | 0,314 | <0,05 |
| 7 | 0,1122 | 0,1083 | 0,937 | нд |
| 8 | 0,0444 | 0,0500 | 1,385 | нд |
| 13 | 0,0794 | 0,0733 | 0,925 | нд |
| 14 | 0,0281 | 0,0583 | 2,443 | <0,05 |
| 15 | 0,0935 | 0,0417 | 0,315 | <0,05 |
| 16 | 0,0608 | 0,0250 | 0,253 | <0,05 |
| 17 | 0,0408 | 0,0250 | 0,431 | нд |
| 18 | 0,1122 | 0,0750 | 0,767 | нд |
| 27 | 0,0281 | 0,0683 | 3,443 | <0,05 |
| 35 | 0,0794 | 0,1533 | 3,673 | <0,05 |
| 40 | 0,0561 | 0,0250 | 0,306 | нд |
| 41 | 0,0281 | 0,0083 | 0,211 | <0,001 |
| 44 | 0,0747 | 0,0583 | 0,762 | <0,05 |
| 45 | 0,0101 | 0,0167 | 1,923 | нд |
| 49 | 0,0186 | 0,0334 | 3,152 | <0,05 |
| 51 | 0,0327 | 0,0500 | 1,873 | нд |
| 54 | 0,0101 | 0,0083 | 0,265 | нд |
| 55 | 0,0142 | 0,0167 | 1,257 | нд |
| 56 | 0,0101 | 0,0084 | 0,269 | нд |
| 62 | 0,0256 | 0,0417 | 2,245 | нд |
| Bbl | 0,0408 | 0,0750 | 1,853 | нд |
Примітка: нд — недостовірно (р>0,05).
Таблиця 2. Поширеність HLA-генів ІІ класу у пацієнтів зі стабільною ІХС
| HLA -алелі | Контрольна группа (n=50) | Група хворих (n=58) | Відносний ризик (RR) | р | |
|---|---|---|---|---|---|
| HLA-DRB1* | |||||
| 01 | 0,1168 | 0,0833 | 0,453 | нд | |
| 03 | 0,0756 | 0,0668 | 0,865 | нд | |
| 04 | 0,1143 | 0,0500 | 0,346 | <0,05 | |
| 07 | 0,1449 | 0,1587 | 1,128 | нд | |
| 08 | 0,0491 | 0,0411 | 0,746 | нд | |
| 11 | 0,1698 | 0,2000 | 2,341 | нд | |
| 12 | 0,0211 | 0,0750 | 4,153 | <0,05 | |
| 13 | 0,1285 | 0,1417 | 1,216 | нд | |
| 15 | 0,1308 | 0,1500 | 1,337 | нд | |
| 16 | 0,0491 | 0,0334 | 0,719 | нд | |
| HLA-DQА1* | |||||
| 0101 | 0,1262 | 0,0436 | 0,350 | <0,05 | |
| 0101 | 0,1262 | 0,1500 | 1,231 | нд | |
| 0102 | 0,2032 | 0,1250 | 0,416 | нд | |
| 0103 | 0,0771 | 0,1917 | 4,328 | <0,05 | |
| 0201 | 0,1402 | 0,0667 | 0,230 | <0,05 | |
| 0301 | 0,1262 | 0,0167 | 0,030 | <0,01 | |
| 0401 | 0,0351 | 0,0416 | 1,315 | нд | |
| 0501 | 0,1065 | 0,3833 | 5,764 | <0,05 | |
| 0505 | 0,1682 | 0,0083 | 0,111 | <0,001 | |
| 0601 | 0,0173 | 0,0167 | 0,835 | нд | |
| HLA-DQВ1* | |||||
| 0201 | 0,1334 | 0,1750 | 1,305 | нд | |
| 0301 | 0,2033 | 0,1917 | 0,841 | нд | |
| 0302 | 0,1098 | 0,1417 | 1,825 | нд | |
| 0303 | 0,0321 | 0,0833 | 4,312 | <0,05 | |
| 0304 | 0,0101 | 0,0250 | 2,334 | нд | |
| 0305 | 0,0072 | 0,0417 | 12,147 | <0,001 | |
| 0401 | 0,0126 | 0,0167 | 1,724 | нд | |
| 0501 | 0,1285 | 0,0520 | 0,400 | < 0,05 | |
| 0501 | 0,1285 | 0,1250 | 0,985 | нд | |
| 0502 | 0,0514 | 0,0250 | 0,429 | нд | |
| 0503 | 0,0163 | 0,0166 | 1,021 | нд | |
| 0601 | 0,1968 | 0,0916 | 0,262 | <0,05 | |
| 0602 | 0,1285 | 0,0667 | 0,305 | <0,05 | |
Примітки: *номенклатурне позначення алелів HLA-системи; нд — недостовірно (р>0,05).
У локусі В статистично значимо поширеними є антигени В35 і В27 (незалежні генетичні маркери аутоімунних процесів). Достовірно підвищена поширеність антигену В49.
Порівняння поширеності неповних фенотипів в локусах А і В свідчить про їх переважну кількість в локусі В — 7,5 проти 4,1% в локусі А. Але в цілому поширеність неповних фенотипів у дослідженій популяції відповідає генетичній структурі в контрольній групі.
У локусі HLA DR (див. табл. 2) у групі дослідження найбільш поширеним алелем є DRB1*07 (частота гена — 0,1587; відповідає поширеності у контрольній групі). Наступним за частотою виявлення є DRB1*15. Достовірні відмінності в частоті виявлення відмічені для алеля DRB1*12, який має частоту 0,075 порівняно з 0,021 в групі контролю (р<0,05). Алель DRB1*04 відмічається достовірно рідше у зіставленні з контрольною групою і має частоту 0,050 проти 0,114 у групі контролю (p<0,05).
У локусі DQA1* достовірно частіше визначено алелі DQA1*0103 (0,1917 проти 0,0771; p<0,05) і DQA1*0501 (0,3833 проти 0,1065; p<0,05). Вірогідно рідше відмічають алелі специфічності DQA1*0201 (0,0667 проти 0,1402; p<0,05).
У локусі DQB1* найбільш поширеним алелем є DQB1*0301 (0,1917), що відповідає поширенню в контрольній групі (0,2033).
Вірогідно частіше у зіставленні з контрольною групою в локусі DQB1* відмічаються алель DQB1*0303 (0,0833 проти 0,0321; p<0,05) і алель DQB1*0305 (0,0417 проти 0,0072; p<0,001). Вірогідно рідше в даному локусі виявляють алелі DQB1*0601 (0,0916 проти 0,1968; p<0,05) і DQB1*0602 (0,0667 проти 0,1285; p<0,05).
Із гаплотипових сполучень найбільш поширеними в групі хворих на ІХС є HLA B35, DRB1*12, DQA1*0501, DQB1*0301. У контрольній групі — HLA А2, B7, DRB1*11, DQA1*0102, DQB1*0201.
Таким чином, аналіз поширеності видів ізольованої HLA-специфічності та її гаплотипових сполучень свідчить про особливості їх розподілу в групі пацієнтів із ІХС порівняно з контрольною групою. Слід зазначити, що серед видів специфічності, які відмічають достовірно частіше, переважають ті, що асоційовані з імунологічними порушеннями та підвищеною чутливістю до інфекційних чинників.
Вивчення зв’язку генотипу системи HLA із захворюванням на ІХС показало певні особливості розподілу антигенів і генів залежно від клінічної характеристики груп. У групі хворих виявлено зв’язок з видами антигенної специфічності маркерів HLA I та II класу (локус В) і II класу (локуси DRB1; DQA1; DQB1)(див. табл. 1 і 2).
Встановлена достовірна позитивна асоціація з наявністю ІХС антигенів локусу В — HLA-B27 (RR=3,44; p<0,05), HLA-B35 (RR=3,67; p<0,05), HLA-B14 (RR=2,44; p<0,05) і HLA-B49 (RR=3,15; p<0,05). Протекторну функцію відносно ризику виникнення ІХС несуть антигени HLA-А3 (RR=0,34; p<0,05), В7 (RR=0,31; p<0,05), B41 (RR=0,21; p<0,001), HLA-B16 (RR=0,25; p<0,05) і HLA-B15 (RR=0,31; p<0,05).
Серед імуногенетичних маркерів HLA-II класу найбільш виражений асоціативний зв’язок з ІХС встановлено для видів специфічності локусів DRB1, DQA1, DQB1. Так, в локусі DRB1 позитивна асоціація із захворюванням встановлена для алеля DRB1*12 (RR=4,15; p<0,05). Негативна асоціація визначена для специфічності DRB1*04 (RR=0,35; p<0,05). У локусі DQA1 позитивно асоційовані з ІХС алелі DQA1*0103 (RR=4,33; p<0,05), DQA1*0501 (RR=5,76; p<0,05). Негативні асоціації визначені для алелів DQA1*0505 (RR=0,11; p<0,001), DQA1*0101 (RR=0,35; p<0,05). Найбільш виражену протекторну функцію несе алель DQA1*0301 (RR=0,03; p<0,01).
У локусі DQB1 позитивний асоціативний зв’язок з ІХС мають алель DQB1*0305 з високим коефіцієнтом відносного ризику (RR=12,10; p<0,001), а також алель DQB1*0303 ((RR=4,30; p<0,05). Негативні асоціації визначені для алелів DQB1*0501 (RR=0,40; p<0,05), DQB1*0601 (RR=0,26; p<0,05) і DQB1*0602 (RR=0,31; p<0,05), що підтверджує їх протекторну функцію.
Таким чином, наявність HLA-антигенів І класу А29, А33, В14, B27, В35, а також HLA-генів ІІ класу DQA1*0103, DQA1*0501, DRB1*12, DQB1*0305, DQB1*0303 може свідчити про генетичну схильність до розвитку ІХС і дозволяє віднести пацієнта до групи ризику відносно реалізації захворювання. Наявність HLA-антигенів І класу А3, В7, B16, B15 та HLA-генів ІІ класу DQA1*0101, DQA1*0301, DQB1*0501, DQB1*0601 свідчить про генетичну толерантність до ІХС.
Одним із завдань дослідження було дослідити можливий зв’язок структури генетичної системи HLA з раннім/пізнім дебютом ІХС і розвитком ІМ для прогнозування раннього розвитку ІХС та її ускладнень.
Дослідження HLA генетичної структури хворих на ІХС залежно від клінічної характеристики свідчить про особливості поширеності окремих видів специфічності відносно терміну дебюту захворювання і наявності ІМ в анамнезі (табл. 3). Так, у групі хворих з ІМ в анамнезі серед HLA-антигенів I класу вірогідно підвищена у зіставленні з хворими без ІМ поширеність видів специфічності А24 (RR=3,93; р<0,05) і В27 (RR=3,11; р<0,05), який вважається маркером аутоімунних процесів. До факторів ризику виникнення ІМ можна віднести також HLA-антигени В14 (RR=5,26; р<0,05) і В8 (RR=5,17; р<0,05). Щодо частоти наявності маркерів А3 (RR=0,21; р<0,05), В7 (RR=0,11; р<0,05) та В62 (RR=0,20; р<0,05) виявлено, що в групі без перенесеного ІМ ці види специфічності відмічають значно частіше, ніж у групі порівняння, і мають негативний асоціативний зв’язок із ризиком розвитку ІМ.
Таблиця 3. Поширеність видів HLA-специфічності залежно від особливостей клінічного перебігу ІХС
| HLA-специфічність | Клінічна характеристика | |||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ІМ | Дебют захворювання | |||||
| ІМ в анамнезі (n=32) | Без ІМ (n=26) | RR | Ранній дебют (n=29) | Пізній дебют (n=18) | RR | |
| А 24 | 0,1094 | 0,0385 | 3,93* | 0,1034 | 0,0833 | 1,24 |
| А 28 | 0,0313 | 0,0576 | 0,55 | 0,0172 | 0,1111 | 0,14* |
| В7 | 0,0469 | 0,1732 | 0,11* | 0,0862 | 0,1389 | 0,62 |
| В8 | 0,0781 | 0,0192 | 5,17* | 0,0345 | 0,0556 | 0,62 |
| В14 | 0,0938 | 0,0192 | 5,26* | 0,1035 | 0,0278 | 4.83* |
| В27 | 0,0781 | 0,0385 | 3,11* | 0,0862 | 0,0278 | 4,25* |
| DRB1*01 | 0,0625 | 0,0769 | 0,81 | 0,0518 | 0,1389 | 0,22* |
| DRB1*11 | 0,2345 | 0,1538 | 1,52 | 0,2238 | 0,1111 | 4,52* |
| DQА1*0101 | 0,0938 | 0,2115 | 0,22* | 0,1035 | 0,2503 | 0,21* |
| DQА1*0102 | 0,1562 | 0,0962 | 1,62 | 0,1724 | 0,0633 | 3,24* |
| DQВ1*0201 | 0,2032 | 0,1346 | 1,51 | 0,2069 | 0,0556 | 6,72* |
| DQВ1*0501 | 0,0469 | 0,1923 | 0,12* | 0,0689 | 0,2222 | 0,21* |
| DQВ1*0602 | 0,0781 | 0,0577 | 1,35 | 0,0345 | 0,1389 | 0,11* |
Примітка: *р<0,05
Серед алелів генів II класу достовірно рідше виявляють відносно групи порівняння алелі DQB1*0501 (RR=0,12; р<0,05) і DQА1*0101 (RR=0,22; р<0,05), що може свідчити про протекторну функцію даних алелів.
Таким чином, наявність у фенотипі антигенів HLA А24, В8, B14, В27 та в генотипі алелю DQА1*0102 свідчить про генетичну схильність до розвитку ІМ. Навпаки, наявність антигенів HLA А3, В7 і В62 та алелів DQА1*0101 і DQВ1*0501 свідчить про генетичну толерантність до розвитку ІМ.
Вивчення поліморфізму фенотипу та генотипу системи HLA свідчить про певні відмінності у пацієнтів віком старше 60 років із незначним ураженням коронарних судин за даними коронарографії та розвитком клінічних проявів ІХС у віці старше 60 років порівняно з пацієнтами віком до 45 років зі значним ураженням коронарних судин та розвитком клінічних проявів ІХС у віці до 45 років.
Так, у пацієнтів із раннім дебютом захворювання достовірно частіше порівняно з групою порівняння відмічають види HLA-специфічності В14 (RR=4,83; р<0,05) та В27 (RR=4,25; р<0,05), що співпадає з даними відносно асоціації даного маркера з розвитком ІМ. Також позитивний зв’язок з раннім дебютом захворювання мають види HLA-специфічності DRB1*11 (RR=4,52; р<0,05), DQA1*0102 (RR=3,24; р<0,05), DQB1*0201 (RR=6,72)(р<0,05), DQB1*0303 (RR=2,47; р<0,05), DQB1*0305 (RR=2,36; р<0,05).
Про протекторну функцію свідчать HLA-антиген А28 (RR=0,14; р<0,05) та алелі DRB1*01 (RR=0,22; р<0,05), DQА1*0101 (RR=0,21; р<0,05), DQВ1*0501 (RR=0,21; р<0,05), DQВ1*0602 (RR=0,11; р<0,05). Слід відзначити, що алелі DQА1*0101 та DQВ1*0501 є спільним протектором відносно розвитку ІМ і раннього дебюту захворювання.
Таким чином, наявність в генотипі ізольованих алелів HLA DRB1*11, DQА1*0102, DQВ1*0201, DQB1*0303, DQB1*0305 та антигенів HLA B14, В27 свідчить про генетичну схильність до розвитку ІХС і дозволяє віднести пацієнта до групи ризику раннього розвитку захворювання. Разом з тим наявність в генотипі алелів HLA DRB1*01, DQА1*0101, DQВ1*0501, DQB1*0602 та антигену А28 свідчить про генетичну толерантність до розвитку ІХС.
Аутоімунні чинники в патогенезі ІХС відіграють важливу роль, а головний комплекс гістосумісності контролює якість і силу імунної відповіді на вплив екзогенних і ендогенних чинників, тобто виконує свою основну функцію — генетичний контроль імунної відповіді [8]. Тому доцільним було дослідити поліморфізм антигенних видів специфічності системи HLA у зіставленні з імунопатологічними порушеннями (табл. 4).
Таблиця 4. Поширеність видів HLA-специфічності серед пацієнтів із ІХС з урахуванням порушень імунного статусу
| HLA-специфічності | Імунологічна характеристика | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Аутоімунні чинники | РБТЛ | ААТ до окиснених ЛПНЩ | ІЛ-6 | |||||||||
| Наявність ААТ (n=29) | Відсутність ААТ (n=24) | RR | РБТЛ норма (n=40) | РБТЛ низьке (n=14) | RR | ААТ у нормі (n=30) | ААТ підвищено (n= 29) | RR | 1-ша група (n=28) | 2-га група (n=28) | RR | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |
| А1 | 0,1207 | 0,1667 | 0,72 | 0,1625 | 0,0357* | 0,12 | 0,1207 | 0,1666 | 1,38 | 0,1429 | 0,1071 | 0,75 |
| А 26 | 0,0345 | 0,0625 | 0,55 | 0,0625 | 0,0357 | 0,57 | 0,0172 | 0,0667* | 4,38 | 0,0536 | 0,0357 | 0,67 |
| В7 | 0,1207 | 0,1667 | 0,72 | 0,1625 | 0,0357* | 0,12 | 0,1207 | 0,0833 | 0,69 | 0,0536 | 0,1606 | 3,00 |
| В8 | 0,1207* | 0,0625 | 3,34 | 0,0875 | 0,1072 | 1,23 | 0,0517 | 0,0500 | 0,97 | 0,0714 | 0,0357 | 0,50 |
| В14 | 0,0862* | 0,0417 | 4,69 | 0,0875 | 0,0357 | 0,41 | 0,0345 | 0,1000* | 4,69 | 0,0893 | 0,0357 | 0,40 |
| В35 | 0,0518 | 0,0833 | 0,62 | 0,0500 | 0,1072* | 2,97 | 0,1726 | 0,1333 | 0,77 | 0,1071 | 0,2142* | 4,17 |
| DRB1*03 | 0,0689 | 0,0625 | 1,10 | 0,0500 | 0,1429* | 4,23 | 0,0862 | 0,0667 | 0,77 | 0,0536 | 0,1671* | 3,82 |
| DRB1*16 | 0,0689 | – | 0,0250 | 0,1071* | 3,68 | 0,0172 | 0,0500 | 2,91 | 0,0536 | 0,0179 | 0,33 | |
| DQА1*0101 | 0,1723 | 0,1250 | 1,38 | 0,1625 | 0,0714* | 0,21 | 0,1379 | 0,1500 | 1,09 | 0,1250 | 0,1429 | 1,14 |
| DQА1*0103 | 0,1897 | 0,1667 | 1,14 | 0,1750 | 0,2144* | 3,47 | 0,2069 | 0,1833 | 0,89 | 0,1071 | 0,2857* | 4,23 |
| DQВ1*0501 | 0,0689* | 0,1667 | 0,17 | 0,1125 | 0,1071 | 0,95 | 0,0862 | 0,1333 | 1,55 | 0,1071 | 0,0536* | 0,17 |
Примітки:*р<0,05; АТ — антитіла, ААТ — аутоантитіла
Вивчення поширеності імуногенетичних факторів у групі хворих з наявністю підвищеної сенсибілізації лімфоцитів до антигену тканин судинної стінки свідчить про вірогідне підвищення концентрації HLA-антигенів A33 (RR=4,32; р<0,05), В8 (RR=3,34; р<0,05), B14 (RR=4,69; р<0,05), B54 (RR=3,34; р<0,05). Також встановлена позитивна асоціація підвищеної сенсибілізації лімфоцитів з HLA-алелями DRB1*01 (RR=3,28; р<0,05), DRB1*16 (RR=4,66; р<0,05), DQB1*0303 (RR=2,28; р<0,05), DQB1*0602 (RR=3,45; р<0,05). У пацієнтів з ІХС з нормальним рівнем бластоутворення на специфічний антиген виявлено, що протекторну функцію виконують HLA-антигени А3 (RR=0,37; р<0,05), А25 (RR=0,25; р<0,05) та HLA-алелі DRB1*08 (RR=0,17; р<0,05), DQB1*0601 (RR=0,37; р<0,05). Слід відзначити негативну асоціацію клітинної аутоімунної реакції з алелем DQB1*0501 (RR=0,17; р<0,05), тобто наявність даного алеля в генотипі свідчить про певну стійкість до аутоімунізації організму.
Позитивну спільну асоціацію з розвитком ІМ та клітинною аутоімунною реакцією мають HLA-антигени В8 — (RR=5,17) та (RR=3,34), В14 — (RR=5,26) та (RR=4,69) відповідно. Негативну спільну асоціацію з розвитком ІМ та клітинною аутоімунною реакцією має HLA- ген DQB1*0501 — (RR=0,12) та (RR=0,17) відповідно. Коефіцієнт кореляції Спірмена між аутоімунною сенсибілізацією лімфоцитів до тканин судинної стінки та наявністю післяінфарктного кардіосклерозу дорівнював 0,43 (р=0,02), фракцією викиду лівого шлуночка — –0,95 (р=0,05), наявністю клінічних проявів серцевої недостатності — 0,35 (р=0,07). Це свідчить про те, що аутоімунна сенсибілізація лімфоцитів до тканин судинної стінки у пацієнтів із хронічними формами ІХС супроводжується частішим розвитком ускладнень ІХС у вигляді ІМ та серцевої недостатності.
Високий рівень антитіл до окиснених ЛПНЩ (n=29) асоціюється з HLA-антигенами А26 (RR=4,38; р<0,05), А29 (RR=3,33; р<0,05), В14 (RR=4,69; р<0,05). Отримані дані свідчать про підвищений ризик реалізації генетичної схильності до гуморальної аутоімунізації у випадках гомозиготності індивіда, що підтверджується коефіцієнтами ризику. Нормальний рівень антитіл до окиснених ЛПНЩ був пов’язаний з антигенами HLA А3 (RR=0,39; р<0,05), В16 (RR=0,22; р<0,05) та В27 (RR=0,14; р<0,05).
Позитивну спільну асоціацію з розвитком ІМ та гуморальною аутоімунною реакцією має HLA-антиген В14 — (RR=5,26) та (RR=4,69) відповідно. Негативну спільну асоціацію з розвитком ІМ та гуморальною аутоімунною реакцією має HLA-антиген А3 — (RR=0,20) та (RR=0,39) відповідно.
Аналіз асоціативного зв’язку видів HLA-специфічності з активністю РБТЛ свідчить про наявність негативних коефіцієнтів ризику, що відображає генетичну підтримку стабільності певних систем імунітету. Встановлені протекторні властивості HLA-антигенів А1 (RR=0,12; р<0,05), В7 (RR=0,12; р<0,05) і HLA-алеля DQA1*0101 (RR=0,21; р<0,05). Встановлені і позитивні асоціації HLA-системи з низькою активністю РБТЛ. Так, позитивно асоційований HLA-антиген В35 (RR=2,97; р<0,05) і алелі DRB1*03 (RR=4,23; р<0,05), DRB1*16 (RR=3,68; р<0,05), DQА1*0103 (RR=3,47; р<0,05), DQB1*0303 (RR=4,72; р<0,05) мають досить вагомі коефіцієнти асоціації.
Встановлено позитивний асоціативний зв’язок антигену В35 (RR=4,17; р<0,05) і генів DRB1*03 (RR=3,82; р<0,05) та DQA1*0103 (RR=4,23; р<0,05) з підвищеним вмістом прозапальних ІЛ-6, ІЛ-8, інтерферон-γ, ФНП-α та СРБ, що дозволяє віднести дані HLA-специфічності до маркерів ризику гіперреактивності імунної системи відносно гіперпродукції прозапальних медіаторів. Встановлені протекторні властивості алеля DQВ1*0501(RR=0,17; р<0,05). Можна вважати, що наявність даного алеля в генотипі пацієнта свідчить про певну стійкість до запальної гіперреакції імунної системи.
ВИСНОВКИ
1. Імуногенетичні характеристики фенотипу та генотипу системи HLA впливають на розвиток ІХС. Наявність HLA-антигенів І класу: А29, А33, В14, B27, В35; HLA-генів ІІ класу: DQA1*0103, DQA1*0501, DRB1*12, DQB1*0303, DQB1*0305 — може свідчити про генетичну схильність до ІХС і дозволяє віднести пацієнта до групи ризику розвитку ІХС. Наявність HLA-антигенів І класу: А3, В7, B16, B15 та HLA-генів ІІ класу: DQA1*0101, DQA1*0301, DQB1*0501, DQB1*0601 свідчить про генетичну стійкість до ІХС.
2. Ранній початок клінічних проявів ІХС (віком до 45 років), а також перенесений ІМ асоціюються з видами HLA-специфічності генетичного контролю імунної відповіді. Наявність HLA-генів ІІ класу DRB1*11, DQА1*0102, DQВ1*0201, DQB1*0303, DQB1*0305 та HLA-антигенів І класу B14, В27 свідчить про генетичну схильність до раннього розвитку ІХС. Наявність HLA-антигенів А24, В8, B14, В27 та HLA-алелі DQА1*0102 свідчить про генетичну схильність до розвитку ІМ. Навпаки, наявність HLA-антигенів А3, В7 і В62 та HLA-алелів DQА1*0101 і DQВ1*0501 може свідчити про генетичну толерантність до розвитку ІМ.
3. Позитивний асоціативний зв’язок HLA-антигену В35 і HLA-генів DRB1*03 та DQA1*0103 з гіперпродукцією медіаторів запалення (ІЛ-6, ІЛ-8, інтерферон-γ, ФНП-α та СРБ) у пацієнтів з ІХС дозволяє віднести дані HLA-специфічності до маркерів ризику розвитку активної імунозапальної реакції. HLA-алель DQВ1*0501, навпаки, виконує протекторну функцію щодо розвитку імунного запалення.
4. Позитивний асоціативний зв’язок HLA-антигенів В8, В14 і HLA- алелей DRB1*01, DRB1*16, DQВ1*0303 та DQВ1*0602 з високою сенсибілізацією лімфоцитів до тканин судинної стінки у пацієнтів з ІХС дає підставу вважати їх генетичними маркерами розвитку клітинних аутоімунних реакцій. Протекторну функцію щодо розвитку клітинної аутоімунізації мають HLA-антигени А3 і А25 та HLA-гени DRB1*08, DQВ1*0501 і DQВ1*0601.
5. Позитивний та негативний асоціативний зв’язок HLA-антигенів І та HLA-генів ІІ класів з кількістю бластоутворених клітин у відповідь на міоген ФГА свідчить про генетичну зумовленість високої та низької проліферативної активності лімфоцитів. Т-клітинна супресія у пацієнтів із хронічною ІХС асоціюється з HLA-антигеном В35 і HLA-алелями DRB1*03, DRB1*16 та DQВ1*0303.
6. HLA-антиген В14 має спільну позитивну асоціацію з високими показниками як сенсибілізації лімфоцитів до артеріальних судин (RR=4,69), так і рівня антитіл до окиснених ЛПНЩ (RR=4,69), що свідчить при наявності цього алеля про ризик розвитку клітинної і гуморальної аутоімунних реакцій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- 1. Иммунологические методы (1987) Под ред. Г. Фримеля. М.: Медицина, 249–302 с.
- 2. Кондрашова Н.И. (1974) Реакция потребления комплемента в новой постановке для выявления противотканевых антител. Лаб. Дело, 9: 552—554.
- 3. Коненков В.И., Шевченко А.В., Прокофьев В.Ф. и др. (2012) Комплекс генотипов цитокинов как генетический фактор риска развития инфаркта миокарда у мужчин европеоидного населения России. Кардиология, 7: 22–29.
- 4. Певницкий M.A. (1988) Статистическая оценка ассоциации HLA-антигенов с заболеваниями. Вестник АМН СССР, 7: 48–51.
- 5. Петросян Ю.С., Иоселиани Д.Г. (1976) О суммарной оценке коронарного русла у больных ишемической болезнью сердца. Кардиология, 12: 41–46.
- 6. Стефани Д.Ф. (1996) Клиническая иммунология и иммунопатология детского возраста. М.: Медицина, 372 с.
- 7. Abdi-Ali A., Shaheen A., Southern D. et al. (2016) Relation Between Family History of Premature Coronary Artery Disease and the Risk of Death in Patients With Coronary Artery Disease. The American Journal of Cardiology, 117(3): 353–358. doi.org/10.1016/j.amjcard.2015.11.008.
- 8. Assimes T.L., Roberts R. (2016) Genetics: Implications for Prevention and Management of Coronary Artery Disease. Journal of the American College of Cardiology, 68(25): 2797—2818. doi.org/10.1016/j.jacc.2016.10.039.
- 9. Berglund A. et al. (2012) Comprehensive DNA typing for HLA-A,B, C, DRB1, DRB3, DRB4, DRB5, DQB1, DQA1 by PCR with mixes utilizing sequence-specific primers (PCR-SSP). Tissue Antigens, 82: 355–367.
- 10. Kausik K.R. (2014) Interleukin-1 Revisited: Further Insights Into its Role in Atherosclerosis and as a Potential Therapeutic Target for Treatment. J. Am. Coll. Cardiol., 63(17): 1735–1738. doi.org/10.1016/j.jacc.2014.01.021.
- 11. Middleton D., Bodmer J., Heyes J. (1992) HLA typing reagents: alloantisera and monoclonal antibodies in histocompatibility testing. A practical approash. Oxford University Press.: 294.
- 12. Prins B.P., Lagoua V., Asselbergsc F.W. et al. (2012) Genetics of coronary artery disease: Genome-wide association studies and beyond. Atherosclerosis, 225(1): 1–10. doi.org/10.1016/j.atherosclerosis.2012.05.015.
- 13. Terasaki P.I., Bernoco F., Park M.S. (1978) Microdroplet testing for HLA-A, -B, -C and –D antigens. J. Clin. Patol., 69: 103–120.
- 14. Tsimikas S., Duff G.W., Berger Р.В. (2014) Pro-Inflammatory Interleukin-1 Genotypes Potentiate the Risk of Coronary Artery Disease and Cardiovascular Events Mediated by Oxidized Phospholipids and Lipoprotein(a) J. Am. Coll. Cardiol., 63(17): 1724–1734. doi.org/10.1016/j.jacc.2013.12.030.
ИММУНОГЕНЕТИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ СИСТЕМЫ HLA У ПАЦИЕНТОВ С РАННИМ И ПОЗДНИМ РАЗВИТИЕМ ИБС И ПЕРЕНЕСЕННЫМ ИНФАРКТОМ МИОКАРДА
ГУ «ННЦ «Институт кардиологии имени академика Н.Д. Стражеско» НАМН Украины», ГУ «ННЦ радиационной медицины» НАМН Украины, Киев
Резюме. Вступление. Наследственная составляющая данной патологии включает полиморфизм генов по разным генетическим системам, которые задействованы как в развитии ишемической болезни сердца (ИБС), так и развитии ее осложнений. Цель исследования — определение возможности использования иммуногенетических показателей в качестве прогностических маркеров раннего развития и осложнений ИБС на основе сопоставления фенотипических и генотипических характеристик системы HLA с появлением первых клинических проявлений ИБС в разном возрасте пациентов и с развитием инфаркта миокарда. Объект и методы исследования. Обследовано 58 больных со стабильной ИБС. В контрольную группу включили 50 здоровых лиц. Материалом иммунологического исследования была периферическая венозная кровь. Типирование HLA-антигенов проводили методом реакции комплементзависимой цитотоксичности в микролимфоцитотоксическом тесте. Типирование проводили по 19 HLA-сывороткам локуса А и 36 — локуса В. Генотипирование аллельных вариантов HLA I класса (локусы А, В, С), II класса (локусы DRB1, DQA1, DQB1) проводили молекулярно-генетическим методом. Уровни фактора некроза опухоли α, интерлейкина-6 и -8, интерферона γ в сыворотке крови и культуре мононуклеарных клеток (моноциты и лимфоциты), уровни высокочувствительного С-реактивного белка и антител к окисленным липопротеинам низкой плотности (ЛПНП) в сыворотке крови определяли твердофазным иммуноферментным методом. Пролиферативная неспецифическая активность лимфоцитов на митоген фитогемагглютенин и специфическая сенсибилизация лимфоцитов к антигенам сосудистой стенки оценивалась в реакции бласттрансформации. Результаты исследования. Иммуногенетические характеристики фенотипа и генотипа системы HLA влияют на развитие ИБС. HLA-специфичность генетического контроля иммунного ответа связана со склонностью и толерантностью к раннему началу клинических проявлений ИБС и развитию инфаркта миокарда. Показана положительная и отрицательная связь некоторых HLA-антигенов и HLA-генов с продукцией медиаторов воспаления, сенсибилизацией лимфоцитов к тканям сосудистой стенки и уровнем антител к окисленным ЛПНП. Выводы. Наличие определенных HLA-антигенов I класса и HLA-генов II класса может свидетельствовать о генетической предрасположенности и генетической устойчивости к ИБС. Раннее начало клинических проявлений ИБС (в возрасте до 45 лет), а также перенесенный инфаркт миокарда ассоциируются с видами HLA-специфичности генетического контроля иммунного ответа. Выявлена положительная и отрицательная связь некоторых HLA-антигенов и HLA-генов с продукцией медиаторов воспаления, пролиферативной активностью Т-лимфоцитов, сенсибилизацией лимфоцитов к тканям сосудистой стенки и уровнем антител к окисленным ЛПНП.
Ключевые слова: ишемическая болезнь сердца, иммуногенетика, система HLA, воспаление, прогноз.
Адреса для листування:
Ломаковський Олександр Миколайович
03151, Київ, вул. Народного ополчення, 5
ДУ «ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска»
НАМН України», відділення атеросклерозу та ІХС
E-mail: lomakovsky@ukr.net
Тел.: (067) 727-27-17
Leave a comment