Вибір оптимальної уратзнижувальної терапії при подагріРедакція «Українського ревматологічного журналу» Резюме. Ведення пацієнтів із подагрою передбачає обов’язкове призначення патогенетичної терапії — уратзнижувальних препаратів, серед яких широко застосовуються інгібітори ксантиноксидази: алопуринол та фебуксостат. Фебуксостат — це потужний селективний інгібітор ксантиноксидази. У статті проведено огляд літератури, присвяченої основним клінічним дослідженням цього препарату, в яких показана його ефективність, продемонстровано можливе призначення його пацієнтам зі зниженою функцією нирок, з непереносимістю та високим ризиком розвитку тяжких шкірних реакцій або резистентністю до алопуринолу. Високий ризик летальності та низька ймовірність досягнення цільового рівня сечової кислоти при призначенні алопуринолу відмічаються у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Враховуючи, що фебуксостат чинить нефропротекторну дію, призначення його таким хворим може бути доцільнішим, оскільки ймовірно дозволить досягти кращого контролю рівня сечової кислоти у сироватці крові. DOI: 10.32471/rheumatology.2707-6970.87.16884 Однією з найпоширеніших форм запалення суглобів є подагра. Подагра — системне тофусне захворювання, яке характеризується осадом кристалів моноурату натрію в синовіальній рідині та інших тканинах у пацієнтів із гіперурикемією, в результаті чого розвивається запалення в інших органах і тканинах. У свою чергу, гіперурикемія може бути спричинена як екзогенними, так і генетичними факторами [1, 2]. Кристали моноурату натрію формуються після тривалого періоду гіперурикемії (рівні сечової кислоти >6,8 мг/дл). Дослідження підтвердили швидкі темпи зростання частоти розвитку гіперурикемії та подагри у світовій популяції, особливо серед хворих молодого віку, що може бути зумовлено зміною характеру харчування, зростанням частоти розвитку ожиріння та артеріальної гіпертензії, застосуванням препаратів, що підвищують рівень сечової кислоти (ацетилсаліцилової кислоти, тіазидних діуретиків тощо) [3–5]. У Мадриді на Конгресі Європейської протиревматичної ліги (European League Against Rheumatism — EULAR) в 2013 р. експерти дійшли висновку, що подагра — це два різних захворювання, одне з яких є метаболічним і проявляється гіперурикемією (її ще називають «хімічною подагрою»), а другий компонент подагри — це власне типове запалення суглобів внаслідок відкладання в тканинах кристалів моноурату натрію [6]. Лише у 20% пацієнтів гіперурикемія реалізується в подагру [7]. Частота захворюваності на подагру становить 0,9–2,5% серед населення країн Європи, у США це захворювання відмічають у 3,9% населення, а гіперурикемію — у 21% [8, 9]. В Україні захворювання на подагру виявлено у 0,5–2,8% населення, а поширеність гіперурикемії — у 34% жіночого та 32% чоловічого населення [10]. Пік захворюваності у чоловіків припадає на вік 35–50 років, у жінок — 55–70 років [3]. Раніше дану хворобу відмічали здебільшого у чоловіків, але останнім часом ситуація кардинально змінилася, її частіше діагностують у жінок. Крім корекції способу життя та дотримання дієти, для зниження рівня сечової кислоти у сироватці крові найчастіше застосовуються лікарські засоби з урикостатичним механізмом дії, які блокують фермент ксантиноксидазу, перешкоджаючи виробленню сечової кислоти [11]. До цих препаратів належать алопуринол та фебуксостат. Тривалий час алопуринол залишався основним препаратом для лікування подагри, але, на жаль, низка протипоказань, ризик розвитку побічних ефектів та недостатня ефективність у ряді випадків обмежують його застосування. Зокрема, для алопуринолу були описані серйозні, хоч і рідкісні, токсичні реакції, що включають еозинофілію, гіперсенситивний васкуліт, гепатит, прогресуючу ниркову недостатність. Крім того, у частини пацієнтів алопуринол неефективний навіть при призначенні максимальної дози — 800 мг/добу. Також слід зазначити, що алопуринол структурно схожий на гіпоксантин і бере участь у широкому спектрі пуринових та піримідинових реакцій, що позбавляє його селективності та адресної дії [12, 6]. Разом з тим поточна стратегія терапії подагри передбачає необхідність досягнення цільових значень рівня сечової кислоти та довічного його контролю із застосуванням уратзнижувальних препаратів [13]. У 2008 р. Європейське агентство з лікарських засобів (European Medicines Agency — EMA) схвалило новий уратзнижувальний препарат — фебуксостат, а у 2009 р. препарат виведено на фармацевтичний ринок США. Накопичені знання та досвід застосування фебуксостату дозволяють у низці випадків розглядати його в якості обґрунтованої альтернативи алопуринолу. Фармакодинаміка уратзнижувальних препаратівХоча алопуринол та фебуксостат належать до однієї фармакологічної групи, фебуксостат має низку суттєвих переваг. Так, якщо активний метаболіт алопуринолу — оксипуринол — конкурентно інгібує тільки відновлену форму ксантиноксидази, то фебуксостат чинить більш потужну дію і блокує обидві ізоформи ферменту [12–15]. Справа в тому, що фебуксостат хімічно сконструйований таким чином, щоб селективно інгібувати ксантиноксиредуктазу [16]. У результаті фебуксостат зменшує продукцію сечової кислоти за рахунок потужного та селективного інгібування ксантиноксиредуктази та опосередковано ксантиноксидази [6, 16]. Тоді як оксипуринол, активний метаболіт алопуринолу, інгібує тільки відновлену форму ферменту — ксантиноксидазу [14, 15]. При цьому фебуксостат не впливає на синтез пуринів, а алопуринол знижує їх синтез у пацієнтів. Алопуринол і фебуксостат характеризуються високою біодоступністю та тривалим періодом напіввиведення, що дозволяє застосовувати їх один раз на добу [17]. При цьому 80% алопуринолу виводиться із сечею переважно у вигляді оксипуринолу [12], який накопичується у пацієнтів із хронічною хворобою нирок, що, ймовірно, зумовлює розвиток тяжких шкірних побічних реакцій при застосуванні алопуринолу [13]. На противагу цьому фебуксостат екскретується не лише нирками — більше 45% препарату та його метаболітів виводяться через кишечник, що суттєво знижує ризик розвитку побічних реакцій, насамперед з боку шкіри, та дозволяє широко застосовувати фебуксостат при нирковій недостатності [18]. Це дає змогу не коригувати дозу фебуксостату для пацієнтів літнього віку або пацієнтів з легкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30–89 мл/хв), або при легкій та помірній печінковій недостатності, на відміну від алопуринолу, для якого необхідний ретельний підбір дози, що призначається за наявності вищеперелічених супутніх захворювань, що обмежує його гіпоурикемічний ефект [19, 20]. Крім того, відомо, що при терапії алопуринолом існує високий ризик утворення та накопичення ксантинових депозитів у тканинах, а також ксантинурії [21]. При терапії фебуксостатом концентрація цих попередників сечової кислоти не перевищує допустимих значень у сироватці крові, а в сечі не визначаються кристали ксантину. Ефективність застосування фебуксостату при подагріДоведено, що фебуксостат має статистично достовірно вищу ефективність, ніж алопуринол, щодо досягнення цільового рівня сечової кислоти у сироватці крові. Метааналіз 15 рандомізованих клінічних досліджень, в яких взяли участь близько 8 тис. пацієнтів з подагрою та гіперурикемією [22], продемонстрував значно вищу ефективність фебуксостату порівняно з алопуринолом щодо досягнення цільового рівня сечової кислоти у сироватці крові. В іншому дослідженні показано, що застосування фебуксостату в дозах 40 та 80 мг/добу достовірно частіше дозволяло досягнути цільового рівня сечової кислоти порівняно з алопуринолом в дозі 300 мг/добу [3]. Більше того, призначення фебуксостату, у тому числі в низьких дозах (10–40 мг/добу), дозволило досягти цільового рівня сечової кислоти у сироватці крові у пацієнтів з подагрою, навіть якщо раніше вони отримували терапію алопуринолом і ефект був недостатнім [24]. У дослідженні FORTUNE-1 пацієнти були рандомізовані у 3 групи: І група, пацієнтам якої проводилося титрування дози фебуксостату з 10 до 40 мг/добу; ІІ група — пацієнти отримували фебуксостат у дозі 40 мг/добу в комбінації з колхіцином 0,5 мг/добу; ІІІ група — пацієнти, що приймали фебуксостат 40 мг/добу у вигляді монотерапії [25]. Виявилося, що при поступовому титруванні дози препарату знижується ризик загострення артриту, що не поступається такому, який досягається при профілактичному прийомі колхіцину. Безпека застосування уратзнижувальних препаратівВідсутність ефекту від застосування алопуринолу пов’язують зі зниженням функції нирок та неможливістю призначення адекватної дози. Однак результати популяційного дослідження показали, що, окрім хронічної хвороби нирок, суттєвий вплив на ефективність алопуринолу, а також потребу в призначенні більш високих доз чинять прийом діуретиків та надмірна маса тіла [26]. До проблем, пов’язаних з лікуванням алопуринолом, крім недостатньої ефективності можна також віднести високий ризик розвитку побічних реакцій, найпоширенішими з яких є шкірні (2–8% випадків). Так, при прийомі алопуринолу істотно вища частота розвитку тяжких шкірних реакцій, летальність від яких може сягати 10–30%, багаторазово перевищуючи таку при застосуванні фебуксостату [27, 28, 29]. Лікарю-практику варто пам’ятати, що диспансерне спостереження у дерматолога в анамнезі пацієнта підвищує ризик ураження шкіри на фоні прийому алопуринолу [30]. У клінічній практиці частота розвитку побічних реакцій, що уражують шкіру, на фоні прийому алопуринолу становить 2–8% [27]. Ймовірно, розвиток тяжких шкірних реакцій при застосуванні алопуринолу асоційований з алелем HLA B_5801. У невеликому дослідженні наявності антигену гістосумісності людини HLA B_5801 у пацієнтів без подагри частота гіперсенситивного васкуліту на фоні прийому алопуринолу становила 16,4% і була значно вищою порівняно з аналогічним показником в групі пацієнтів, що отримували фебуксостат [31, 32]. У осіб азіатського походження даний алель відмічають досить часто, а відносний ризик розвитку побічних ефектів з боку шкіри при застосуванні алопуринолу надзвичайно високий, що стало підґрунтям для рекомендації визначати у пацієнтів з подагрою HLA-типи та уникати призначення алопуринолу у HLA B_5801-позитивних пацієнтів [14]. Така стратегія дозволила запобігти розвитку тяжких побічних реакцій на тлі прийому алопуринолу [33]. Важливо підкреслити, що асоціація ризику розвитку шкірних реакцій з наявністю відповідного алеля HLA для фебуксостату не описана. Загалом шкірні прояви є найпоширенішими побічними ефектами інгібіторів ксантиноксидази, однак ці препарати дуже рідко можуть викликати серйозні незворотні реакції. Тяжкі реакції на алопуринол виникають, як правило, в перші 3 міс лікування [31, 32]. У ретроспективному дослідженні за участю 13 пацієнтів з тяжкою шкірною реакцією в анамнезі до алопуринолу було показано, що при призначенні їм фебуксостату з метою корекції гіперурикемії препарат добре переносився 12 пацієнтами, і тільки в одному випадку розвинувся шкірний лейкоцитокласичний васкуліт [34]. Таким чином, фебуксостат може бути призначений пацієнтам, у яких раніше виявляли розвиток шкірних реакцій на фоні застосування алопуринолу. При цьому при застосуванні фебуксостату відмічається нижчий ризик розвитку тяжких шкірних побічних реакцій, призначення цього препарату не потребує титрування дози. Уратзнижувальна терапія у пацієнтів із хронічною хворобою нирокДля пацієнтів із подагрою характерний високий рівень розвитку низки коморбідних станів, одним із найбільш поширених з яких є хронічна хвороба нирок. Це захворювання відмічають у 39–70% пацієнтів із подагрою [35, 36]. У цьому контексті серйозною перевагою фебуксостату є відсутність необхідності корекції дози залежно від функції нирок. Крім того, показано, що ризик розвитку тяжких шкірних реакцій, спричинених застосуванням алопуринолу, про які йшлося вище, статистично достовірно зростає при зниженні функції нирок [37]. Застосування фебуксостату в терапевтичних дозах можливе при помірному зниженні швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) — до 30 мл/хв/1,73 м2 [38]. У той же час результати низки досліджень демонструють, що фебуксостат у пацієнтів із хронічною хворобою нирок IV–V стадії має нефропротекторні властивості [19, 20, 39]. У багатоцентровому ретроспективному дослідженні 73 пацієнтів з подагрою та хронічною хворобою нирок спостерігали протягом понад 12 тиж [19]. Хронічна хвороба нирок IV стадії була діагностована у 60 (82,2%) пацієнтів, V стадії — у 13 (17,8%). Вихідний середній рівень ШКФ становив 21,6±6,2 мл/хв/1,73м2, а мінімальний — 6 мл/хв/1,73 м2. Усім пацієнтам було призначено фебуксостат у дозі 40–120 мг/добу, яку підбирали залежно від досягнення цільового рівня сечової кислоти у сироватці крові. При цьому 47 пацієнтів, включених у дослідження, раніше отримували алопуринол: у 45 з них алопуринол виявився неефективним, а у 2 викликав розвиток тяжких шкірних побічних реакцій. Аналіз отриманих даних показав, що через 68 тижнів терапії фебуксостатом у 56,6% пацієнтів вдалося стабілізувати рівень розрахункової ШКФ (рШКФ). Крім того, у 24,7% з них відзначалося підвищення середніх значень ШКФ: з 20,6±7,0 до 27,7+11,2 мл/хв/1,73м2. Цей результат корелював з досягненням цільового рівня сечової кислоти у сироватці крові: майже у 70% випадків рівень сечової кислоти знизився до <360 мкмоль/л. Призначення фебуксостату в терапевтичних дозах, у тому числі максимально допустимих, не вплинуло на частоту розвитку побічних реакцій. Відміна препарату через розвиток побічних реакцій виявлена лише в 1 випадку. Варто підкреслити, що фебуксостат продемонстрував ефективність у пацієнтів з порушенням функції нирок. Так, відповідно до результатів проспективного відкритого неконтрольованого дослідження, в якому взяли участь 70 пацієнтів з хронічною хворобою нирок (з них із III стадією — 19, з IV — 32 і з V — 19) та гіперурикемією >9 мг/дл, яких спостерігали протягом 24 тиж, на 12-му тижні дослідження 74% пацієнтів досягли цільового рівня сечової кислоти у сироватці крові (<360 мкмоль/л), також була відзначена стабілізація рШКФ, середнє значення якої у пацієнтів із хронічною хворобою нирок ІІІ стадії підвищилося на 7,4% (р=0,026) [40]. Відповідно до даних метааналізу, в рамках якого проаналізовано результати 5 рандомізованих клінічних досліджень, проведених у пацієнтів з хронічною хворобою нирок (ШКФ 20–50 мл/хв/1,73 м2) і гіперурикемією, призначення фебуксостату супроводжувалося позитивною динамікою та підвищенням рівня ШКФ [41]. Таким чином, застосування фебуксостату у пацієнтів з високим рівнем сечової кислоти у сироватці крові, у тому числі з вираженим зниженням функції нирок, є обґрунтованою альтернативою. Варто підкреслити, що крім корекції гіперурикемії фебуксостат чинить сприятливий вплив на показники, що відображають прогрес хронічної хвороби нирок, уповільнюючи її розвиток. Огляд підготовлений за підтримки компанії «Др. Редді’с Лабораторіз» для надання професійної інформації спеціалістам у сфері охорони здоров’я. PD-07-04-2022-Rx1-9.1. Список використаної літератури
Адреса для листування: No Comments » Додати свій |
||
Leave a comment