ЦЕНТРАЛЬНА СЕНСИТИЗАЦІЯ ПРИ РЕВМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХБомбела В.О., Шаповал І.І., Швець Л.В., Перебетюк Л.С., Андрушко І.І., Станіславчук М.А. Резюме. Біль є одним із основних інвалідизивних чинників у пацієнтів з ревматичними захворюваннями, що чинить вагомий вплив на функціональні можливості таких хворих та значно погіршує їх якість життя. Зменшення вираженості болю є однією з важливих складових лікування, яка залежить як від локалізації та інтенсивності болю, так і від механізмів його формування. За результатами останніх досліджень, у хворих із запальними хворобами суглобів, окрім ноцицептивного та нейропатичного больового синдрому, до загальної перцепції болю може бути дотичним явище центральної сенситизації. Особливості центральної сенситизації задокументовані при різних больових станах, поширених у ревматологічній практиці, включаючи фіброміалгію, ревматоїдний артрит, остеоартрит, анкілозивний спондиліт, біль у нижній частині спини тощо. У представленій статті висвітлено останні дані щодо особливостей центральної сенситизації при ревматичних захворюваннях. DOI: 10.32471/rheumatology.2707-6970.94.18414 ВступБіль є основною клінічною маніфестацією більшості ревматичних захворювань, що суттєво модифікує психологічну та соціальну сферу діяльності пацієнтів і значно погіршує якість їх життя. Виникнення больового синдрому є результатом складної фізіологічної взаємодії центральної та периферичної нервової системи як відповідь на подразнювальний чинник [41, 56]. Зменшення вираженості болю є однією з важливих складових лікування, яка залежить як від локалізації та інтенсивності болю, так і від механізмів його формування [11]. Відомо, що біль може виникати внаслідок стимуляції ноцицепторів при запаленні чи пошкодженні периферичних тканин (ноцицептивний біль), або ж при ураженні нервової тканини чи внаслідок захворювань соматосенсорної нервової системи (нейропатичний біль) [53]. Останнім часом з’явилися дані, що у пацієнтів із запальними захворюваннями суглобів, окрім ноцицептивного та нейропатичного больового синдрому, може розвиватися ноципластичний варіант болю, який виникає як наслідок модуляції загальної перцепції болю в центральній нервовій системі (ЦНС), що отримало назву «феномен центральної сенситизації» (ЦС) [9, 61]. ЦС — це підвищення збудливості ноцицептивних нейронів у ЦНС, насамперед в задніх рогах спинного мозку, внаслідок чого небольові допорогові стимули сприймаються як больові [36]. Вперше опублікував докази щодо порушення центральних механізмів регулювання болю C. Woolf у 1983 р. [62]. Характерною ознакою механізму ЦС є збереження збудження в центральних сенсорних нейронах заднього рогу спинного мозку після припинення периферичних больових подразнень, що триває певний час та підтримується стимулами дуже низької інтенсивності [14, 18]. І, як наслідок, передача наступних незначних больових чи небольових стимулів сприймається як больове відчуття (алодинія), а відповідь на больові стимули значно посилюється (гіперальгезія). Постійна дія таких стимулів на периферичну або ЦНС є одним із важливих чинників хронізації больового синдрому [9]. Як відомо, хронічний біль — це постійний або рецидивуючий біль тривалістю більше 3 міс [45]. Хронічний біль, що зберігається після завершення репаративних процесів, свідчить про те, що у його патогенез залучені механізми, що лежать за межами запалення, і які модифікують функцію самих нейронів. Така зміна може бути як наслідком пошкодження нерва, так і результатом ноципластичних змін, де ключову роль відіграє явище ЦС. Нещодавні дослідження показали, що ЦС, яка лежить в основі формування хронічного болю, спричиняє стійке підвищення больової чутливості, больову реакцію ноцицепторів на небольові стимули при значному зниженні ефективності центральної антиноцицепції [34, 44]. В умовах хронізації больового синдрому реєструються анатомічні зміни і в периферичних відділах нервової системи, задніх рогах спинного мозку і, як наслідок, посилення проведення больових стимулів [33]. Такі зміни підкреслюють залучення різних центральних механізмів підтримки больового синдрому. Результати дослідження L. Arendt-Nielsen та співавторів (2017) свідчать, що у більш ніж 70% пацієнтів із хронічним суглобовим синдромом у патогенез формування болю залучені механізми ЦС [3]. Патофізіологічні аспекти ЦС у пацієнтів з ревматичними захворюваннямиПатофізіологічною основою ЦС є підвищення збудливості мембран основних нервових волокон та зниження гальмівного контролю антиноцицептивної системи, що виникає внаслідок пластичності соматосенсорної нервової системи у відповідь на запалення та пошкодження нервової системи [18]. Постійна інтенсивна стимуляція ноцицептивної системи активує периферичну сенситизацію та призводить до деполяризації мембран нейронів із вивільненням великої кількості нейромедіаторів у синаптичному просторі, що викликає активацію мікроглії, астроцитів та ряд нейрогуморальних реакцій з продукцією прозапальних цитокінів та хемокінів [28]. У відповідь на виражений біль активована мікроглія продукує ще більше прозапальних цитокінів, таких як інтерлейкін (ІЛ)-1β, ІЛ-6 і фактор некрозу пухлин (ФНП), а в лікворі накопичується простагландин Е2 (ПГЕ2) [20, 60]. Своєю чергою, ІЛ-1β активує астроцити, які продукують ще більше цього ж ІЛ, формуючи хибне коло патологічних реакцій [44]. На фоні периферичної сенситизації відбувається активний синтез нейромедіаторів в ЦНС з формуванням феномену ЦС. Підтвердженням цього є вивільнення таких нейромедіаторів, як глутамат, аденозинтрифосфат (АТФ), серотонін, фактор росту нервів (ФРН), а також підвищена продукція субстанції Р та мозкового нейротрофічного фактора (BDNF) [5, 60]. Літературні дані вказують, що центральна модуляція болю, яка є провідною ланкою в механізмах нейропластичності, зумовлюється гіперпродукцією BDNF і, як результат, активує та підтримує ЦС [27]. Не менш важливим нейропептидом, який широко експресується в периферичній та ЦНС та займає провідне місце в ноцицептивній трансмісії, є білок, зв’язаний з геном кальцитоніну (Calcitonin gene-related peptide — CGRP) [16, 17], що має здатність викликати нейрогенне запалення та сенситизацію перцептивних структур ЦНС [24]. Шляхом каскадзалежного фосфорилювання рецепторів циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) CGRP сприяє підвищенню збудливості постсинаптичних нейронів [59]. CGRP також викликає сенситизацію периферичної нервової системи, підвищуючи експресію BDNF. Своєю чергою, BDNF збільшує ноцицептивну сенсорну передачу в аферентних нервах, зумовлюючи больову гіперчутливість. Крім того, BDNF відіграє провідну роль у механізмах формування больового синдрому при фіброміалгії, патогенетичною основою якої є ЦС [43, 52]. Нещодавні дослідження також показали, що BDNF, отриманий із сенсорних нейронів, є одним із важливих факторів трансформації гострого болю в хронічний [51]. Зниження порогу збудливості нейронів в ЦНС провокується внаслідок активації потенціалзалежних та потенціалнезалежних іонних каналів. Активація саме цих каналів відбувається внаслідок зв’язування нейромедіаторів з відповідними рецепторами: глутамат із N-метил-D-аспарагіновою кислотою (NMDA) та амінокислотою AMPA, АТФ з P2X2, субстанція Р з NKR, CGRP з CALCRL, ПГЕ2 з EP1-4, BDNF з TrkA, TrkB і TrkC [18, 35]. Таким чином, прозапальні цитокіни, рівень яких суттєво підвищується при запальних захворюваннях, є вагомими чинниками формування ЦС. Їх гіперпродукція є початковим етапом і тригером формування нейрогенного запалення та продукції нейромедіаторів, які підтримують механізми нейропластичності. Надмірна продукція цитокінів викликає підвищену проникність мембрани нейронів, тим самим зумовлюючи сенситизацію немієлінізованих нервових волокон [63]. Діагностика та клінічні прояви ЦСНаявність феномену ЦС відмічають на основі встановлення основних її характеристик — гіперальгезії та алодинії. Окрім цих двох станів, ЦС має деякі інші особливості, хоча вони виявляються рідше. ЦС призводить до формування підвищеної чутливості не тільки до больових стимулів, а й до багатьох інших. Пацієнти з хронічним болем іноді можуть повідомляти про гіперчутливість до світла, звуків і запахів. Наприклад, звичайний рівень освітлення може здаватися занадто яскравим, а запах парфумів викликати головний біль, запаморочення, нудоту. Також ЦС може проявлятися під маскою таких станів, як когнітивний дефіцит (зниження концентрації уваги, погіршення пам’яті), або ж у вигляді психоемоціних розладів (катастрофізація болю, депресія, тривога) [6, 34, 39]. Тому важливим фактором у розробці підходів до діагностики ЦС є розуміння того, що вона може виходити за межі ноцицептивної системи та не обмежуватися тільки відчуттям болю [36]. Прояви ЦС виявляються при різних патологічних станах, що характеризуються больовим синдромом, включаючи фіброміалгію, остеоартрит, ревматоїдний артрит, псоріатичний артрит, біль у нижній частині спини тощо. У межах окремих патологічних станів між пацієнтами відзначають суттєві варіації щодо наявності та вираженості ЦС, що підкреслює важливість індивідуальної оцінки [13, 36]. Вираженість сенситизації оцінюється кількісним сенсорним тестуванням (Quantitative Sensory Testing — QST) — це комплексний метод оцінки сенсорних функцій, що містить ряд тестів, для кожного з яких можна використовувати різні стимули, включаючи температурні, механічні, електричні та вібраційні [30]. При цьому про наявність ЦС свідчить розширена гіперчутливість (поява підвищеної чутливості до болю за межами ділянки ураження), посилена часова сумація (підвищення інтенсивності болю при послідовних натисканнях в одну точку через рівні проміжки часу) та сприйняття болю або інших подразнювальних відчуттів від подразників, які в нормі не повинні їх провокувати [57, 58]. Іншим важливим інструментом виявлення ЦС є Анкета центральної сенситизації (Central Sensitization Inventory — CSI) — новий скринінговий інстумент для виявлення симптомів, пов’язаних з ЦС. Анкета була створена у 2012 р. T.G. Mayer із співавторами та складається з двох частин. Частина А містить 25 тверджень, пов’язаних із проявами ЦС, які оцінюються за шкалою Р. Лайкерта від 0 (ніколи) до 4 (завжди), тому загальна сума балів може коливатися від 0 до 100. Сума балів >40 дає змогу запідозрити наявність ЦС. На думку авторів CSI, частина В анкети не оцінюється для отримання остаточного результату, а лише ідентифікує, чи діагностовано у хворого раніше одну або декілька хвороб (із 7) з ознаками ЦС (мігрень або біль напруги, фіброміалгія, синдром подразненого кишечнику, синдром неспокійних ніг, розлад скронево-нижньощелепного суглоба, синдром хронічної втоми та множинна чутливість до хімічних речовин) і 3 розлади, для яких характерні симптоми ЦС (депресія, тривожність або панічні атаки, травма шиї) [31, 32]. Існує україномовна версія CSI [1]. Центральна сенситизація при ревматичних захворюванняхРезультати різних досліджень свідчать, що ЦС є досить частим феноменом, який нерідко виявляють у пацієнтів із ревматичними захворюваннями. У дослідженні M.A. Guler та співавторів (2020), яке включало 193 пацієнти ревматологічного профілю, показано, що поширеність ЦС становила 41% при ревматоїдному артриті, 45,2% — при анкілозивному спондиліті, 62,2% — при остеоартриті та 94% — при фіброміалгії [13]. Відомо, що у пацієнтів із запальними захворюваннями суглобів пов’язана з ЦС больова гіперчутливість призводить до формування хронічного «дифузного болю» («widespread pain») — відчуття болю в ділянках, віддалених від уражених суглобів [47, 50]. За даними M. Andersson та співавторів, хронічний дифузний біль визначався у 46% пацієнтів з ревматоїдним артритом [2]. Опубліковані результати перехресного дослідження A. Bilberg із співавторами (2018) засвідчили наявність дифузного болю у жінок з раннім ревматоїдним артритом. Серед 102 жінок з тривалістю захворювання ≤20 міс дифузний біль відмічався у 35,9% випадків. Наявність цього феномену супроводжувалася вищою активністю хвороби, вищою інтенсивністю больового синдрому та зниженням функціональних можливостей хворих [4]. Аналогічні результати отримані Y. Lee та співавторами (2018), які показали, що у 139 пацієнтів з ревматоїдним артритом низький больовий поріг та підвищена часова сумація асоціювалися з вищою активністю хвороби, гіршим загальним станом пацієнта, а також більшою кількістю болючих суглобів [25]. За результатами дослідження K. Noda (2022), серед 240 пацієнтів з активним ревматоїдним артритом у 7,5% осіб виявлена ЦС, наявність якої також асоціювалася з вищою активністю захворювання, гіршою оцінкою загального стану пацієнта та вищою інтенсивністю болю за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ) [37]. У Бостонському дослідженні, яке включало 169 пацієнтів з ревматоїдним артритом, майже у половини пацієнтів (47,3%) виявили помірний або сильний біль, втому, катастрофічний біль і порушення сну, але з мінімальними ознаками периферичного запалення, що може вказувати на залучення центральних механізмів сенситизації [26]. Крім того, результати, встановлені за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ), свідчать, що у хворих на ревматоїдний артрит з вищою активністю запального процесу реєстрували зміни в структурі головного мозку, що вказують на порушення центральних механізмів регулювання болю [48]. Фіброміалгія, в основі патогенезу якої вагоме місце займає явище ЦС, є досить поширеним як коморбідним, так і самостійним патологічним станом. S.S. Zhao разом з групою авторів встановили наявність коморбідної фіброміалгії у хворих на ревматоїдний артрит з поширеністю 18–24%, аксіальний спондилоартрит — 14–16% та псоріатичний артрит — 18% [65]. У пацієнтів з фіброміалгією відмічаються зміна сприйняття болю та патологічна обробка температурних подразнень. На користь цього твердження свідчить виявлена вища інтенсивність больового синдрому за ВАШ та під час впливу холодових стимулів у дослідженні H. Sandipan та співавторів (2020) [15]. Гіперчутливість до болю, зниження порогу сприйняття больового синдрому, наявність клінічних симптомів ЦС (біль, втома, безсоння) відмічають у більшості пацієнтів з фіброміалгією [12]. Згідно з даними перехресного дослідження N. Joharatnam та співавторів, у вибірці з 50 пацієнтів з активним ревматоїдним артритом 24 задовільняли критеріям фіброміалгії (ACR, 2010). Вираженість больових відчуттів при дії тиску над ураженими суглобами і віддалено від них мала прямий кореляційний зв’язок, а також асоціювалася з вищою інтенсивністю больового синдрому, вищими показниками активності ревматоїдного артриту та погіршенням психічного здоров’я [19]. За результатами S. Rehm та співавторів (2021), 31% пацієнтів з фіброміалгією демонстрували ознаки ЦС, визначені як наявність проявів гіперальгезії та алодинії. Ця ж група пацієнтів повідомляла про більшу вираженість болю [42]. Останніми роками ЦС була визнана феноменом, який зумовлює хронізацію болю у пацієнтів з остеоартритом [10, 38, 54]. За даними кількох метааналізів, у пацієнтів з остеоартритом відзначають підвищену інтенсивність та тривалість больового стимулу, поширення болю за межі уражених суглобів, підвищену чутливість до болю від дії тиску та термічних подразників, а також посилення часової сумації [7, 40]. Дослідження The Nor-Hand виявило високу поширеність ЦС та зв’язок між нею та сильним болем у суглобах кистей у пацієнтів з остеоартритом [55]. Проведено також кілька невеликих досліджень, які демонструють підвищену чутливість та патологічне сприйняття болю в осіб з остеоартритом колінного суглоба порівняно з групою контролю [66]. Що стосується дослідження поширеності ЦС у пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба, то результати характеризуються значною варіабельністю. Так, за даними G.G. Elsehrawy, серед 68 пацієнтів з остеоартритом у 85,3% діагностовано ЦС за анкетою CSI [10]. Водночас S.H. Kim та співавтори (2019) виявили ЦС у 48% із 941 пацієнта, а Koh та співавтори (2019) — лише у 24% із 422 пацієнтів [22, 23]. Вважається, що ЦС є одним із основних механізмів хронічного болю в нижній частині спини [49]. За допомогою QST у таких пацієнтів виявляється підвищена чутливість до болю при дії тиску та посилення часової сумації [8]. Результати дослідження A. Mibu та співавторів (2019) засвідчують вищі показники анкети CSI у групі пацієнтів із хронічним болем в нижній частині спини порівняно з групою контролю. Також показники CSI прямолінійно корелювали із показниками вираженості болю за ВАШ у цієї групи пацієнтів [29]. J. Zafereo та співавтори (2021) у своєму дослідженні продемонстрували, що у пацієнтів із хронічним скелетно-м’язовим болем вищі показники анкети CSI асоціювалися зі зниженням больового порогу до дії термічного та механічного подразника, а також з гіршими показниками оцінки якості життя [64]. ЦС також виявляють і при інших ревматичних захворюваннях, які супроводжуються хронічним больовим синдромом. Зокрема, за результатами дослідження S. Şaş, (2018), ЦС реєструвалася у 46,6% пацієнтів з аксіальним спондилоартритом порівняно з 13,7% в осіб групи контролю [46]. Результати Нідерландського дослідження [21] також продемонстрували високу поширеність ЦС у хворих з анкілозивним спондилітом: у 45% пацієнтів виявлена ЦС за анкетою CSI. Показник CSI ≥40 був суттєво пов’язаний з гіршими показниками оцінки якості життя та показниками активності захворювання [21]. Таким чином, ЦС є досить поширеним патогенетичним феноменом формування хронічного болю у пацієнтів із ревматичними захворюваннями, характеризується персистентністю та вираженістю больового синдрому, складністю асоціативних зв’язків з активністю запального процесу та модуляцією клінічних маніфестацій захворювання. Розуміння механізмів формування ЦС та її діагностика є важливим аспектом у виборі подальшої тактики лікування пацієнтів із ревматичними захворюваннями. Список використаної літератури
Адреса для листування: Бомбела Віталій Олексійович No Comments » Додати свій |
||
Leave a comment